Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В.

Мороз Л.Л.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у справі № 813/2572/15 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про стягнення заборгованості, -

19 травня 2015 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 5087324,80 грн. та пеню в розмірі 30218,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством не забезпечено працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік. Відповідно до вказаного Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2014 році становила 5982 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 175 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році для відповідача становив 239 осіб.

В зв'язку з невиконанням нормативу створення робочих місць для інвалідів у кількості 64 особи, Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 5087324,80 грн., та у зв'язку із несплатою санкцій у встановлений законом строк нараховано пеню у розмірі 30218,70 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підприємство створило робочі місця для інвалідів та належним чином інформувало уповноважені органи про їх наявність, тобто вжило всіх передбачених законом заходів для організації працевлаштування інвалідів, тому застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин 1 та 2 цієї статті для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що публічним акціонерним товариством "ДТЕК Західенерго" протягом 2014 року до Львівського міського центру зайнятості, Ладижинського центру зайнятості, Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості та Галицького районного центру зайнятості в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 (70-2007-п) , якою затверджено "Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", щомісяця подавались звіти форми № 3-ПН, якими відповідач інформував центри зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів до ВП "Добротвірська ТЕС", ВП "Ладжинська ТЕС", ВП "Бурштинська ТЕС" та ВП "Галременерго".

Крім того, відповідач неодноразово у 2014 році звертався з листами про працевлаштування інвалідів до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Івано-Франківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, Львівського міського центру зайнятості, Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості та Галицького районного центру зайнятості.

Також публічним акціонерним товариством "ДТЕК Західенерго" в газетах "Життя і слово", "Шанс", "Галицьке слово" розміщувались оголошення про можливість працевлаштування інвалідів.

Упродовж 2014 року в рахунок створених робочих місць для працевлаштування інвалідів центрами зайнятості було скеровано 8 осіб з числа осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості, та відносяться до осіб з обмеженою працездатністю. Однак, скеровані особи від працевлаштування на підприємстві відмовились, оскільки, зокрема, були не задоволені посадовим окладом, чи не відповідали кваліфікаційним вимогам.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про охорону праці", забороняється укладати трудовий договір з громадянами, яким за медичним висновком протипоказана пропонована робота за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

На підставі ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів дійшла висновку, що використання позивачем повноважень у вигляді застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені за порушення строків сплати санкцій в даній справі відбулось всупереч положень ч.3 ст. 2 КАС України, без дотримання мети, з якою ці повноваження надані.

Отже, враховуючи вище наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач виконав вимоги діючого законодавства щодо забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.