У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Лихути Л.М.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, Мачухівської сільської ради про визнання права
власності на частку будинку, визнання недійсним свідоцтва про
право власності на будинок та визнання недійсним договору
дарування будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення
Полтавського районного суду від 8 листопада 2005 року та ухвалу
апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2006 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що під час шлюбу з ОСОБА_3 в період з
1990 до 1994 року за кошти сімейного бюджету збудували житловий
будинок в с. Мачухи Полтавського району, а весною 2003 року їй
стало відомо, що право власності на будинок було оформлено на мати
ОСОБА_3 ОСОБА_2, яка в 1994 році за договором дарування відчужила
ОСОБА_3. Вважаючи будинок спільною сумісною власністю її та
ОСОБА_3 позивачка просила про задоволення позову.
Рішенням Полтавського районного суду від 8 листопада 2005
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської
області від 16 лютого 2006 року, позов задоволено. Визнано
недійсними свідоцтво про право власності на спірний будинок,
видане на ім"я ОСОБА_2, та договір дарування будинку, укладений
між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Право власності на 1\2 частку будинку
визнано за ОСОБА_1.
В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені
судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на їх необгрунтованість та порушення судом
норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення повинно
бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої
інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що
спірний будинок збудований за кошти сімейного бюджету в період
шлюбу між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3, а тому є їх
спільною сумісною власністю.
Однак, з таким висновком погодитися не можна.
Так, судом встановлено, що земельна ділянка під будівництво
спірного будинку надана відповідачці ОСОБА_2 рішенням загальних
зборів членів колгоспу "Дружба" від IНФОРМАЦIЯ_1. Відповідно до
ст. 120 чинного на той час Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року майно колгоспного двору належало його членам
на праві спільної сумісної власності. За таких обставин суду слід
було встановити коло членів колгоспного двору ОСОБА_2 та залучити
їх до участі в справі в якості третіх осіб, з"ясувати чи була
членом двору позивачка, до якого часу проіснував колгоспний двір
та який об"єм робіт з будівництва будинку було виконано на момент
його ліквідації.
Крім того, судом не взято до уваги, що індивідуальне житлове
будівництво здійснюється з метою забезпечення жилою площею тих
громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано
земельну ділянку для будівництва жилого будинку. Згідно з ст. 14
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, який набув чинності з
15 квітня 1991 року, участь інших осіб у будівництві не створює
для них права приватної власності на жилий будинок. Такий позов
може бути задоволений лише в тих випадках, якщо між цими особами і
забудовником було досягнуто домовленості про створення спільної
власності на жилий будинок і саме з цією метою вони вкладали свою
працю і несли затрати на будівництво жилого будинку. В іншому
випадку ці особи вправі вимагати не визнання права власності на
будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо
допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.
На порушення зазначеного судом не з"ясовано чи існувала
домовленість між забудовником ОСОБА_2 та позивачкою про створення
спільної власності на спірний будинок.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, IНФОРМАЦIЯ_2
ОСОБА_2 померла, однак апеляційним суду не вирішено питання про
залучення до участі в справі її спадкоємців, хоча спірні
правовідносини допускають правонаступництво.
Таким чином, рішення ухвалено без залучення до участі в
справі осіб, щодо прав яких виник спір, та не на основі повно і
всебічно з"ясованих обставин, а тому його не можна визнати
законним і обгрунтованим, тобто, судом допущено порушення норм
процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи і відповідно до вимог ч.2 ст.338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є
підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням
справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п.2, 338 ч.2, 344 ч.1 п.2 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду від 8 листопада 2005 року
та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2006
року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін