Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 р. у справі за його позовом до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини про стягнення суми, -

У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача виплатити середню заробітну плату у зв'язку із невиплатою з вини роботодавця сум, що належать при звільнені, з 05.02.2009 р. по час фактичної виплати вказаних сум (десяти посадових окладів та різниці надбавки в повному обсязі), виплатити без утримання податків та обов'язкових платежів компенсацію за невиплату надбавки за вислугу років в повному обсязі згідно із статті 33 Закону України "Про державну службу" в сумі 388,71 грн відповідно до наданого розрахунку та відшкодувати матеріальну шкоду, спричинену протиправними рішеннями і діями відповідача в сумі 4777,48 грн.

Постановою адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З таким рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно статті 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач працював у Республіканському комітеті Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини на посаді начальника юридичного відділу, кадрового та документального забезпечення.

Наказом Республіканського комітету по охороні культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 21.08.2007 р. № 68-л, з урахуванням змін, внесених наказом від 03.09.2007 р. № 73-л, позивача звільнено з посади начальника відділу юридичного, кадрового та документального забезпечення у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на державній службі та виходом на пенсію на підставі п. 3 ст. 30, ст. 37 Закону України "Про державну службу", ст. 38 КЗпП України.

Вважаючи, що відповідачем неправомірно відмовлено у визнанні стажу державної служби достатнім для отримання грошової допомоги у розмірі десяти посадових окладів і 30% надбавки за вислугу років, неправомірно відмовлено у зарахуванні служби в органах внутрішніх справ в період з 06.12.1978 р. по 01.10.1991р. до стажу державної служби позивач звернувся до суду.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р. скасовано постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.10.2008 р., якою позовні вимоги залишено без задоволення, та зобов'язано відповідач визнати стаж державної служби позивача достатнім для отримання грошової допомоги в розмірі десяти посадових окладів та 30% надбавки за вислугу років, здійснити перерахунок та виплату різниці надбавки за вислугу років починаючи з 21.07.2006 р. та зобов'язано здійснити виплату грошової допомоги в розмірі десяти посадових окладів в порядку статті 37 Закону України "Про державну службу". (перша інстанція а.с. 211 - 216; апеляція - а.с. 10 - 22)

Рішення суду виконано в повному обсязі 09.12.2009 р. шляхом проведення примусового списання коштів з рахунку боржника в сумі 12183,52 грн згідно платіжної вимоги від 07.12.2009 р. № 272. (а.с. 198)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що на момент звільнення позивача відповідач заперечував його право на отримання 30% надбавки за вислугу років та грошової допомоги, передбачена 117 КЗпП (322-08) відповідальність настає в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу лише належних звільненому працівникові сум, позивач оспорював у судовому порядку право на зарахування періодів роботи до стажу державного службовця і право на отримання надбавки та допомоги, а не їх розміри, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .