У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про стягнення боргу,
в с т а н о в и л а:
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Зазначав, що 26 липня 2000 року за укладеним в письмовій
формі договором позики він передав відповідачу у борг суму
еквівалентну 89 000 дол. США.
За умовами укладеного договору відповідач зобов'язався
повернути взяті у борг гроші до 30 березня 2001 року та
виплачувати 3% щомісяця за користування грошима.
23 березня 2004 року була укладена додаткова угода про
повернення боргу до 30 березня 2005 року.
Посилаючись на те, що у визначений договором строк,
відповідач повернув тільки частину взятих у борг грошових сум,
просив стягнути на його користь суму боргу у розмірі 481 053 грн.,
штраф за несвоєчасне повернення грошових сум у розмірі 174 259
грн. 08 коп., проценти за користування грошима у розмірі 217 823
грн. 85 коп. та 220 094 грн. 06 коп. - суму інфляції.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня
2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 1 листопада 2005 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у
справі судові рішення та ухвалити нове про задоволення заявлених
ним позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами
норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої
інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив
з того, що укладений сторонами договір позики був безгрошовим, так
як відповідач не отримував від позивача грошових сум, а зазначені
кошти були витрачені на потреби МПП "Онікс".
При цьому, суд виходив з того, що сам позивач та свідок
ОСОБА_3 підтвердили безгрошовість договору позики.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 374 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) за
договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій
стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління)
гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник
зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або
рівну кількість речей того ж роду і якості.
Судами встановлено, що 26 липня 2000 року сторони уклали
договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2
грошову суму еквівалентну 89 000 дол. США,
Договір позики укладений у письмовій формі.
За умовами укладеного договору позичальник зобов'язався
повернути позикодавцеві таку ж суму грошей до 30 березня 2001
року, а за умовами додаткової угоди від 23 березня 2004 року, - до
30 березня 2005 року.
30 березня 2005 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину боргу у
розмірі 3 000 грн.
Визнаючи зазначений договір позики безгрошовим суд вважав
доведеним, що при підписанні боргового зобов'язання гроші не
передавались та, що зазначена обставина не заперечувалася
позивачем та підтверджується показаннями свідка ОСОБА_3
При цьому, суд не взяв до уваги, що відповідно до вимог ст.
376 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) у випадках, коли договір
повинен бути укладений в письмовій формі, позичальник не має права
доводити його безгрошовість шляхом свідоцьких показань.
Не безспірним є висновок суду про те, що сам позивач не
заперечував безгрошовість договору позики, оскільки таких пояснень
ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції
ОСОБА_1 не давав.
Крім того, в матеріалах справи немає будь-яких доказів про
те, що письмова розписка є наслідком карних дій, вчинених
позивачем.
У порушення статті 212 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
зазначені
положення судом не враховані, факти, які необхідні для вирішення
даного спору, судом не з'ясовувались.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив
рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення
підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня
2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 листопада
2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін