У Х В А Л А
іменем України
30 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Данчука В.Г., Косенка В.Й ., Костенка А.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та визначення
порядку користування нею і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30
січня 2004 року та апеляційного суду м. Севастополя від 13 травня
2004.
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину
3-ри кімнатної квартири АДРЕСА_1, набуту нею з відповідачем у
шлюбі, і з врахуванням їх хворого малолітного сина, виділити їй у
користування дві жилі кімнати площею 16,7 та 9 м-2, а
відповідачеві -кімнату 12,3 м-2..
ОСОБА_2 предявив зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ
іншого, крім спірної квартири, спільного майна, набутого ними у
шлюбі за спільні кошти.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30
січня 2004 року позов задоволено позови задоволено частково.
Постановлено провести поділ спільного майна колишнього
подружжя, виділивши ОСОБА_2 спірну квартиру, а ОСОБА_1 - решту
спільного майна, схованого нею. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
стягнуто 10 371 гривню за різницю між ідеальною та реальною
частками.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду м. Севастополя від 13 травня 2004 року
зазначене рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на
частину квартири та визначення порядку користування скасовано, а в
іншій частині - змінено.
Постановлено визнати за кожним із сторін право власності на
1/2 частину квартири АДРЕСА_1. З врахуванням того, що ОСОБА_1
самочинно розпорядилася спірними меблями з неї на користь
відповідача по первинному позову стягнуто 14 968 гривень
компенсації за його часту у них.
У вимозі про визначення порядку користування квартирою
відмовлено, з мотиву наявності у позивачки іншого житла, в якому
вона зараз і мешкає.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та ухвалою
апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України
касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати й не передаючи
справи на новий розгляд суду першої інстанції, постановити нове
рішення, яким її вимоги задовольнити у повному обсязі, а у
зустрічному позові відмовити.
В обгрунтування своїх вимог вона посилається на те, що судами
неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми
процесуального права, а саме, не враховано, що відповідач не
приймав участі у набутті спірної квартири; не дивлячись на тяжку
хворобу сина, не зроблено відступу від рівності часток подружжя
при поділі спільного майна; не застосовано позовну давність до
вимог по зустрічному позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, ухвалені першою та апеляційною інстанцією
рішення у частині відмови ОСОБА_1 у вимозі про визначення порядку
користування квартирою скасуванню, а справа, у цій частині,
поверненню на новий розгляд суду першої інстанції.
У решті, судові рішення є обгрунтованими та законними.
Так, в ході розгляду справи суд першої та апеляційної
інстанції прийшли до висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 набута
сторонами у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. За ст.
ст. 69, 70 СК України, частка кожного із них у ній є рівною і
кожен із них має право користуватися нею, попередньо поділивши її,
якщо таке технічно можливо, чи визначивши порядок користування
нею.
Однак, при цьому обидві судові інстанції, вважали, що право
позивачки на спірне житло відповідачем не порушено, а, відповідно
і не підлягає судовому захисту, оскільки та має інше житло, в
якому постійно проживає й зареєстрована.
Проте такі висновки судів є помилковим, оскільки не
грунтується на вимогах матеріального закону.
Згідно із статтями 41, 47 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ст. 55 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, 63, 71 СК
України, ніхто не може позбавити співласника права щодо володіння,
користування та розпорядження майном, крім випадків, передбавених
законодавчими актами України.
Обидві судові інстанції проігнорували зазначені положення
чинного законодаства, фактично позбавивши ОСОБА_1 права власності
на частину квартири з підстав, які за законом не тягнуть за собою
таких правових наслідків.
Законодавець не передбачив, що проживання співвласника в
іншому жилому приміщенні, тим більше не належному йому, позбавляє
того правомочностей власника на інше, належне йому житло.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судами
першої та апеляційної хоча й повно встановлені обставини справи,
проте зроблено помилкові висновки щодо правових наслідків
проживання позивачки в іншому жилому приміщенні, застосовано
закон, який не поширюється на спірні правовідносини і не
застосовано закон, який підлягав застосуванню, що призвело до
неправильного вирішення справи у частині.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині
вирішення вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування
житлом підлягають скасуванню з направленням справи, у цій частині,
на новий розгляд з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
В іншій частині касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами
касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для
висновку, що при розгляді інших вимог по первинному та зустрічному
позовах судом допущено порушення норм матеріального або
процесуального права, які передбачені ч. 2, 3 ст. 342 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
як підстави для скасування ухвал, колегія суддів
вважає за необхідне залишити судові рішення в іншій частині без
зміни.
Керуючись ст. ст. 333, 335-336, 338, 343-345 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України,-
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30
січня 2004 року та колегії суддів судової палати у цивільних
справах апеляційного суду м. Севастополя від 13 травня 2004 року в
частині відмови у вимозі про визначенні порядку користування
квартирою АДРЕСА_1 скасувати, а цивільну справу у цій частині
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді