У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за
договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу
Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2006
року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2005 року ОСОБА_1 пред'явив в суді позов до ОСОБА_2
і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Зазначав, що 15.09.2003 р. між ним і ОСОБА_2 було укладено
договір позики, за яким він передав у власність відповідача 477000
грн., а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути позичену
суму грошей не пізніше 1.11.2004 р., про що видав письмову
розписку.
Перед укладенням договору він звернувся до ОСОБА_3 з усним
запитом щодо платоспроможності ОСОБА_2. Листом від IНФОРМАЦIЯ_1
ОСОБА_3 повідомив про можливість надання позики ОСОБА_2. На його
думку, цей лист слід вважати договором поруки.
На його прохання повернути борг ОСОБА_2 існування
заборгованості за цим договором заперечував і на час пред'явлення
позову борг не повернув.
5.11.2004 р. він направив ОСОБА_3 повідомлення про
неповернення боргу, але останній ніяких дій щодо повернення боргу
не вчинив.
7.05.2005 р. ОСОБА_2 адресував йому звернення з проханням
перенести строк повернення боргу, на що він не погодився.
Оскільки обидва відповідачі не виконали взяті на себе
зобов'язання, позивач просив стягнути з них у солідарному порядку
заборгованість за договором позики в сумі 477000 грн.
Рішенням Iндустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 8.11.2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
Дніпропетровської області від 15.02.2006 р., позов задоволено
частково: стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивача 477000 грн.
боргу та судові витрати, а в решті вимог відмовлено.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на
невірне з'ясування апеляційним судом фактичних обставин справи,
неправильне застосування норм матеріального та порушення норм
процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про
скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий
апеляційний розгляд.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 335, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, під
час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах
касаційної скарги правильність застосування судом першої або
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і
не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не
були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції
відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з
додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може
бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних
лише формальних міркувань.
Як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції
встановлено факт укладення між позивачем та ОСОБА_2 договору
позики, а також факт того, що відповідач не виконав взяте на себе
за договором зобов'язання щодо повернення боргу.
Встановивши факти, та визначивши правовідносини, зумовлені
встановленими фактами, апеляційний суд правильно застосував
правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення,
підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15
лютого 2006 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін