головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.I., Барсукової В.М.,

Балюка М.I., Гуменюка В.I., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Волиньфармасервіс-2" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2001 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом відповідача від 2 листопада 2001 року була незаконно звільнена згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) з посади IНФОРМАЦIЯ_1, на яку переведена без її згоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 5 квітня 2005 року, ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що з 1991 року позивачка працювала головним бухгалтером у ТОВ "Волиньфармасервіс-2".

9 серпня 2000 року наказом № НОМЕР_1 позивачка переведена на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 з посадовим окладом 400 грн. (а.с. 6, 14).

Наказом НОМЕР_2 від 14 серпня 2001 року ОСОБА_1 переведена на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 з посадовим окладом 170 грн., а 2 листопада 2001 року звільнена із цієї посади згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) (а.с. 4, 8, 9).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд, з яким погодилася апеляційна інстанція, виходив із доведеності факту систематичного невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, за що раніше наказом НОМЕР_3 від 16 травня 2001 року вона притягувалась до дисциплінарної відповідальності.

Проте зазначений висновок зроблено судом із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, рішенням Луцького міського суду від 20 жовтня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 червня 2004 року, установлено, що у зв'язку зі скороченням посад головного й провідного бухгалтерів згідно з наказами НОМЕР_4 і № НОМЕР_1 позивачку з її згоди було переведено з посади головного IНФОРМАЦIЯ_1 на єдину в товаристві посаду IНФОРМАЦIЯ_1 зі збереженням за нею посадового окладу та функціональних обов'язків головного IНФОРМАЦIЯ_1.

Цим же рішенням установлено, що з 9 серпня 2000 року до видання наказу НОМЕР_2 від 14 серпня 2001 року ОСОБА_1 одна вела бухгалтерський облік у товаристві, виконуючи як обов'язки головного IНФОРМАЦIЯ_1, так і обов'язки, які раніше до скорочення посад входили до кола обов'язків провідного IНФОРМАЦIЯ_1.

Наказом від 11 червня 2001 року з 13 серпня 2001 року в товаристві знову запроваджено бухгалтерську службу й знову введено посаду головного IНФОРМАЦIЯ_1, на яку було прийнято іншу особу.

У зв'язку із цим і проведено розмежування функціональних обов'язків головного IНФОРМАЦIЯ_1 та IНФОРМАЦIЯ_1 й видано 14 серпня 2001 року наказ НОМЕР_2 про переведення ОСОБА_1 на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 з посадовим окладом 170 грн.

Рішенням суду від 20 жовтня 2003 року визнано незаконним переведення позивачки за наказом НОМЕР_2 від 14 серпня 2001 року з посади IНФОРМАЦIЯ_1 (з функціональними обов'язками та окладом головного IНФОРМАЦIЯ_1) на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 з іншими функціональними обов'язками (з позбавленням прав і обов'язків головного IНФОРМАЦIЯ_1) і з посадовим окладом 170 грн.

Цим же рішенням суд установив, що ОСОБА_1 згоди на таке переведення не давала, однак відмовив у поновленні на роботі у зв'язку з її наступним звільненням за наказом НОМЕР_5 від 2 листопада 2001 року та наявністю на той час рішення Луцького міського суду від 26 лютого 2002 року, що набрало чинності, про законність зазначеного наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦПК України (1963 (1501-06) року) факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Однак суд установлених рішенням суду від 20 жовтня 2003 року фактів відповідно до норм ч. 2 ст. 32 ЦПК України (1618-15) не врахував і фактично дійшов протилежного висновку про законність переведення позивачки та про те, що на час її переведення (наказ НОМЕР_2 від 14 серпня 2001 року) ОСОБА_1 посади з функціями головного IНФОРМАЦIЯ_1 не займала, а тому безпідставно відмовлялась виконувати обов'язки IНФОРМАЦIЯ_1, покладені на неї цим наказом.

При цьому суд не врахував, що обов'язки позивачки були визначені трудовим договором, укладеним на підставі наказу від 9 серпня 2000 року № НОМЕР_1, а відмова від виконання обов'язків за наказом від 14 серпня 2001 року (визнаного рішенням суду незаконним) викликана її незаконним переведенням і незгодою працювати у зв'язку зі зміною істотних умов праці, передбачених трудовим договором від 9 серпня 2000 року (зміна функціональних обов'язків, оплати праці).

Визнаючи правомірним звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) у зв'язку з її відмовою від виконання після 14 серпня 2001 року обов'язків IНФОРМАЦIЯ_1, суд не врахував, що звільнення з цих підстав передбачає винні дії працівника та невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на укладення якого була вільна згода працівника.

Ураховуючи, що позивачка згоди на переведення на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 з іншими умовами праці (інше коло і зміст функціональних обов'язків, інші умови оплати праці) не давала, висновок суду про неправомірність її відмови від виконання обов'язків за цією посадою та законність її звільнення згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) не можна визнати правильним.

Відмова працівника від продовження роботи в нових умовах - зі зміненими істотними умовами праці за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою могла бути підставою для припинення трудового договору згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України (322-08) , якщо зміна істотних умов праці викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій тощо) та при умові, що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці (п.п. 23, 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) далі - Постанова.

Усупереч вимогам ст.ст. 202, 203 ЦПК України (1618-15) суд даним обставинам оцінки не дав і належним чином не встановив, з яких саме підстав проведено звільнення позивачки, хоча зазначена обставина має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у ч. 4 п. 10 Постанови, встановивши при розгляді справи про поновлення на роботі особи, звільненої за п. 4 ст. 40 КЗпП України (322-08) , що підставою розірвання трудового договору стала відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, викликаних змінами в організації виробництва і праці, і працівник не згоден працювати в нових умовах, суд вправі змінити формулювання причини звільнення на п. 6 ст. 36 КЗпП України (322-08) .

Виходячи з аналізу правових норм - п.п. 3, 4 ст. 40 КЗпП України (322-08) - та враховуючи схожий характер дій працівника - відмова від продовження роботи в нових умовах - слід зробити висновок, що у разі звільнення працівника за аналогічних обставин згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) суд при ухваленні рішення має діяти відповідно до роз'яснень Пленуму, викладених у ч. 4 п. 10 постанови, які стосуються звільнення за аналогічних обставин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України (322-08) .

Крім того, посилаючись на наказ НОМЕР_3 від 16 травня 2001 року та вирок Луцького міськрайонного суду від 31 серпня 2004 року як на докази неналежного виконання ОСОБА_1 обов'язків за трудовим договором, які давали підстави для її звільнення згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) , суд не врахував, що вони стосувались виконання позивачкою обов'язків головного IНФОРМАЦIЯ_1, у той час як її звільнено за невиконання обов'язків за посадою IНФОРМАЦIЯ_1, на яку її переведено наказом від 14 серпня 2001 року.

Залишаючи рішення суду без зміни, апеляційний суд на зазначені порушення норм матеріального й процесуального права уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2005 року й ухвалу апеляційного суду Волинської області від 5 квітня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.