3-3727к06 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення - 24.10.2006 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1на постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 року в справі №18/186пд за позовом закритого акціонерного товариства "Дисана" до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1про визнання договору недійсним,

У квітні 2005 року закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) "Дисана" звернулося до суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 94/100 нежилого приміщення, розташованого по кАДРЕСА_1 у м. Луганську, укладеного 27 грудня 2000 року між сторонами, з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР.

Рішенням господарського суду Луганської області від 27 жовтня 2005 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано відповідністю оспорюваного договору вимогам закону.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 24 січня 2006 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2000 року нежилого приміщення, яке розташовано за адресою: м. Луганськ, кАДРЕСА_1; зобов'язано сторін повернути одне одному все одержане за договором: позивача повернути відповідачу отримані за угодою 60000 грн., а відповідача повернути позивачу зазначене нежиле приміщення.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року за касаційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 року. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови Конституції України (254к/96-ВР) , рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР, Вищий господарський суд України виходив із того, що оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам закону, оскільки на користь відповідача було відчужене майно позивача, яке не перебувало у власності останнього, що суперечить вимогам ст. 225 ЦК УРСР.

Проте з такими висновками погодитися не множна.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 225 ЦК УРСР та положень Закону України "Про власність" (697-12) право продажу майна належить власникові.

З матеріалів справи вбачається, що 27 грудня 2000 року між ЗАТ "Дисана" та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу 94/100 нежилого приміщення, розташованого по кАДРЕСА_1 у м. Луганську.

Судом установлено, що 18 січня 1994 року між комітетом комунального майна м. Луганська (продавець) та організацією орендаторів Луганської торгово-виробничої фірми "Меркурій" (покупець), правонаступником якої є ЗАТ "Дисана", було укладено договір купівлі-продажу державного майна.

На виконання зазначеного договору згідно акта прийому - передачі від 22 вересня 1994 року позивач прийняв від комітету комунального майна м. Луганська викуплене майно, у тому числі, магазинНОМЕР_1 загальною площею 1230 кв.м, розташований за адресою: м. Луганськ, кАДРЕСА_1.

Угодою від 15 жовтня 1997 року, яка укладена між комітетом комунального майна м. Луганська та ЗАТ "Дисана", до договору від 18 січня 1994 року внесено зміни, згідно яких серед іншого майна, переданого у власність позивача, було передано майно за адресою: м. Луганськ, кАДРЕСА_1, загальною площею 1104,1 кв.м.

Згідно довідки міського комунального підприємства бюро технічної інвентаризації м. Луганська від 20 жовтня 2005 року, наявної в матеріалах справи, 30 листопада 1999 року за ЗАТ "Дисана" було зареєстровано право власності на нежиле приміщення, загальною площею 1236,4 кв.м., що розташовано за адресою: м. Луганськ, кАДРЕСА_1.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 17 жовтня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2003 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ЗАТ "Дисана" до ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного в даній господарській справі договору купівлі-продажу нежилого приміщення. При цьому судові інстанції дійшли висновку про відповідність зазначеної угоди вимогам закону.

Вважаючи доведеним факт укладення оспорюваного договору купівлі-продажу з порушенням вимог закону, а у зв'язку із цим дійшовши висновку про недійсність зазначеної угоди з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР, господарський суд апеляційної інстанції не встановив та в рішенні не зазначив наявність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: суб'єктний склад та характер спірних правовідносин, з огляду на те, що оспорюваний договір не містить відомостей щодо укладення даної угоди суто між суб'єктами господарювання; при наявності суперечливих даних між розміром приміщень, які було передано у власність ЗАТ "Дисана", та розміром приміщень, право власності на які було зареєстровано органом технічної інвентаризації за цим товариством, суд належними чином не з'ясував яке саме майно мав право відчужувати позивач і якими доказами це підтверджується.

Разом із тим, при вирішенні спору судом не враховано вимоги ст. 35 ГПК України, відповідно до якої рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Також судом не надано відповідної правової оцінки тому факту, що на час вирішення справи право власності на спірний об'єкт нерухомості було зареєстровано за громадянином ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 2 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_1 та не з'ясовано питання можливого порушення прав та законних інтересів зазначеного власника майна.

Крім того, додатковому з'ясуванню судом підлягає питання дотримання позивачем строку позовної давності, установленого ст. 71 ЦК УРСР.

Зазначені порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції залишилися поза увагою Вищого господарського суду України.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями - 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 року, постанову Луганського апеляційного господарського суду від 24 січня 2006 року та рішення господарського суду Луганської області від 27 жовтня 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.