Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.I.,

суддів: Гуменюка В.I., Балюка М.I.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1964 про стягнення заборгованості із грошового забезпечення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області,

встановила:

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до військової частини А-1964 про стягнення заборгованості із грошового забезпечення, мотивуючи вимоги тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді заступника командира полку з виховної роботи у військовій частині А-1532 з вересня 2002 року до лютого 2004 року. У зв'язку з реформуванням військової частини А-1532 у листопаді 2004 року, на підставі наказу командувача шостого армійського корпусу, правонаступником частини було визначено військову частину А-1964. Його безперервна військова служба в Збройних Силах України становить 27 років.

29 червня 2006 року на підставі наказу начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України від 4 травня 2006 року № 103 позивач був звільнений у запас за підп. "в" п. 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від

7 листопада 2001 року, у зв'язку зі скороченням штатів та реформуванням Збройних Сил України. Зазначав, що відповідно до вимог Указу Президента України від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" йому з 1 травня 2003 року до 1 листопада 2003 року повинна виплачуватися щомісячна надбавка за безперервну військову службу з рахунку до 90% від грошового забезпечення. У зв'язку з недоплатою надбавки йому не в повному обсязі нарахована премія в розмірі 33%.

Просив стягнути на його користь із військової частини А-1964 заборгованість за період з 1 травня 2003 року до 1 листопада 2003 року: надбавку за безперервну службу в Збройних Силах України в сумі 3 327 грн. 97 коп., премію в розмірі 1 078 грн. 99 коп., а всього - 4 406 грн. 96 коп.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А-1964 на користь ОСОБА_1 заборгованість із грошового забезпечення у вигляді надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України за період з 1 травня 2003 року до 1 листопада 2003 року в розмірі 487 грн. 8 коп., премії - 160 грн. 97 коп., а всього 687 грн. 77 коп.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено. що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 3 вересня 2002 року до 15 жовтня 2003 року на посаді заступника командира полку з виховної роботи 810 окремого полку матеріального забезпечення шостого армійського корпусу. З 15 жовтня 2003 року до 17 вересня 2004 року позивач проходив військову службу на посаді офіцера з професійно-психологічного відбору та військової професійної орієнтації Донецького обласного комісаріату. Звільнений з військової служби у запас наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 4 травня 2006 року № 103 на підставі підп. "в" п. 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року, у зв'язку зі скороченням штатів та реформуванням Збройних Сил України (а.с. 8-18, 22-24).

Ухвалюючи рішення по суті спору, суд дійшов помилкового висновку про підвідомчість спору суду загальної юрисдикції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України (1618-15) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства

Частиною 2. ст. 17 КАС України (2747-15) вирішення спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до компетенції адміністративних судів.

У пункті 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (2747-15) наведено визначення терміну "публічна служба", що вживається в цьому Кодексі - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року за винятком, встановленим п. 2 цього розділу.

З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута судами після 1 вересня 2005 року за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Таким чином, суди розглянули справу в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) , та, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, помилково виходили з того, що у сторін виник цивільно-правовий спір і вимоги позивача повинні розглядатися за правилами норм Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Ураховуючи, що після 1 вересня 2005 року суди прийняли до свого провадження й розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка не підлягала розгляду в такому порядку, ухвалені судові рішення відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 205, п. 4, ч. 1 ст. 336 ЦПК України (1618-15) підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205, п. 4 ч. 1 ст. 336, ст. 340 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.