Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Гнатенка А.В.,

суддів:

Балюка М.I.,

Барсукової В.М.,

Григор'євої Л.I.,

Гуменюка В.I.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу громадянства та імміграційної млужби Малиновського РВ УМВС України в Одеській області (далі - ВГIР ФО) про усунення перешкод в користуванні власністю, зняття з реєстраційного обліку, вселення та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності за законом недійсними,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ВГIР ФО Малиновського РВ УМВС України в Одеській області про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов'язання зняття з реєстраційного обліку, вселення та виселення. Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що 33/50 частини будинку АДРЕСА_1 належить їй на праві власності згідно договору про спадкування за законом та договору про розподіл спадкового майна. У вказаному будинку проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які не бажають виселятися та виписатися із спірного будинку та перешкоджають їй вселитися.

15 грудня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування та свідоцтва про право власності за законом на спірний будинок недійсним, вказуючи, що данні договори є недійсні, оскільки були укладені з метою забезпечення договору застави.

У квітні 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уточнили та доповнили свій зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визнання договорів дарування спірної квартири, укладених 19 листопада 2001 року та 30 травня 2002 року недійсними, вказуючи, що фактично були укладені угоди позики та застави. Також в зустрічному позові ставиться питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 31 липня 2003 року, угоди про розподіл спадкового майна від 31 липня 2003 року та свідоцтва про право власності за законом, та визнання права власності за ОСОБА_2 на спірний будинок.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2005 року, яким позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, зняття з реєстраційного обліку, виселення та вселення задоволено, рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності за законом недійсними задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 33/50 частин будинку АДРЕСА_1, укладений 9 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6. Визнано укладеним 9 вересня 2001 року договір застави між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_2.

Визнано недійсними договір дарування 33/50 частин будинку АДРЕСА_1, укладеного 30 травня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 31 липня 2001 року на 33/50 частин спірного будинку на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1, посвідчене нотаріусом сьомої Одеської державної нотаріальної контори, реєстраційний НОМЕР_1.

Визнано частково недійсною угоду про розподіл спадкового майна, укладену 31 липня 2003 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 в частині виділення у власність ОСОБА_1 33/50 частин спірного будинку.

В задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, зняття з реєстраційного обліку, вселення та виселення відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційної суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені договори дарування спірної частини будинку від 9 листопада 2001 року та 30 травня 2002 року є удаваною угодою, оскільки приховували договір позики та застави, тому відповідно до положень ст. 58 ЦК УРСР (1540-06) є недійсними та слід визнати, що відбулися договори застави.

Проте, такі висновки не тільки не відповідають матеріалам справи та грунтуються лише на припущеннях про обставини справи, а й суперечать законодавству, яке було чинне у період здійснення цих правочинів та чинному у період розгляду справи, яке застосував суд. Судом першої інстанції встановлено, що право власності на спірну частину будинку згідно з чинним законодавством та за волею власника майна перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_6, а згодом від останньої до ОСОБА_7 та підставно не задовольнив позови ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Рішення суду першої інстанції грунтується на зібраних доказах, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству і підстав для його скасування не було. Тому рішення апеляційного суду слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2006 року скасувати та залишити без змін рішення Малиновського районного суду м. Києва від 19 травня 2005 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.