6-13430кс04 Про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та за зустрічними позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Харківська товарна біржа "Слобода", приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6 - про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та за зустрічними позовами ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, Харківської товарної біржі "Слобода", приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання її добросовісним набувачем; ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Харківська товарна біржа "Слобода", приватний нотаріус ОСОБА_5 - про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним,

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що йому, його матері, ОСОБА_3, та сестрі, ОСОБА_6, IНФОРМАЦIЯ_1, належала на праві спільної власності трикімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1. 30 січня 1997 року ОСОБА_3, яка діяла й за неповнолітню дочку ОСОБА_6, продала квартиру ОСОБА_4 на підставі договору, посвідченому Харківською товариною біржею "Слобода", в якому міститься підпис і від його імені. 19 травня 1997 року ОСОБА_4 продала вказану квартиру ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_5 Посилаючись на те, що своєї згоди на продаж квартири не давав і договір купівлі-продажу не підписував, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги на підставі ст. 48 ЦК Української РСР (1540-06) .

Відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору від 30 січня 1997 року дійсним відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР (1540-06) , мотивуючи свої вимоги тим, що продавцями, у тому числі й позивачем ОСОБА_1, було підписано договір купівлі-продажу квартири в приміщенні Харківської товарної біржі "Слобода", після чого позивач, його мати та сестра звільнили квартиру на вимогу ОСОБА_2, якій вона 19 травня 1997 року цю квартиру продала.

Відповідачка ОСОБА_2, посилаючись на те, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у травні 1997 року добровільно звільнили квартиру, в яку вона вселилась, просила суд задовольнити зустрічні вимоги про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 8 вересня 2003 року ОСОБА_6 у задоволенні позову відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 березня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено. Зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3 856 грн. (1/3 частка від вартості квартири за біржовим договором).

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 належала на праві спільної часткової власності в рівних частках трикімнатна квартира жилою площею 40,2 кв.м АДРЕСА_1згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим Харківським міським центром приватизації міського житлового фонду від 20 грудня 1996 року.

30 січня 1997 року Харківська товарна біржа "Слобода" уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири, згідно з яким ОСОБА_4 придбала у власників спірну квартиру за її балансовою вартістю - 10 969 грн.

12 травня 1997 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири за 11 000 грн. (а.с. 137).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову на підставі ст. 48 ЦК Української РСР (1540-06) та задовольняючи згідно із ч. 2 ст. 47 цього Кодексу вимоги ОСОБА_4 про визнання дійсною укладеної біржової угоди купівлі-продажу та відповідно до ст. 145 цього Кодексу вимоги ОСОБА_2 про визнання її добросовісним набувачем квартири, суд виходив із відповідності укладених угод вимогам закону й недоведеності факту порушення прав власника ОСОБА_1

При цьому суд дійшов висновку, що угоду купівлі-продажу квартири вчинено згідно з волевиявленням позивача, який власноручно підписав оспорюваний договір.

Між тим, до зазначених висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 202 ЦПК України (1963 (1501-06) року) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Усупереч вимогам ст. ст. 202-1, 203 ЦПК України (1963 (1501-06) року) суд не встановив всіх обставин справи, якими обгрунтовувались вимоги сторін і які мають значення для вирішення справи, належним чином не перевірив доводи позивача про вчинення продажу квартири без його участі і поза його волею та про відсутність його підпису під угодою, а наданим на підтвердження цих обставин доказам не дав оцінки відповідно до вимог ст. 62 ЦПК України (1963 (1501-06) року).

Згідно зі ст. ст. 57, 60, 62 ЦПК України (1963 (1501-06) року) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя або суд з урахуванням пропозицій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, може призначити експертизу, висновок якої не є обов'язковим для суду, але повинен оцінюватись судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З метою перевірки доводів ОСОБА_1, яким заперечувався факт наявності його волевиявлення на продаж спірної квартири та факт вчинення ним підпису під договором, судом за клопотанням позивача обгрунтовано 2 листопада 2001 року була призначена судова почеркознавча експертиза (а.с. 43, 44, 56).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 20 березня 2002 року, виконаної Харківським НДIСЕ ім. Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_1 у першому і другому екземплярах договору від 30 січня 1997 року, у біржовому контракті від 30 січня 1997 року та в журналі реєстрації угод купівлі-продажу Харківської товарної біржі "Слобода" виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 72-75).

Не приймаючи зазначений висновок як доказ на підтвердження доводів позивача, суд виходив із відсутності у експертів належних даних для такого висновку через відсутність у їх розпорядженні достатньої кількості вільних зразків почерку і підписів позивача (а.с. 176).

Між тим, як убачається з матеріалів справи, експертами двічі в порядку ст. 59 ЦПК України (1963 (1501-06) року) надсилалися суду клопотання про надання додаткових матеріалів і, зокрема, вільних зразків почерку ОСОБА_1 у вигляді записів особистого характеру (5-10 аркушів) та експериментальних (виконаних в присутності судді) зразків почерку позивача на 5-6 аркушах, які судом у частині надання експериментальних зразків почерку позивача виконані не були (а.с. 61, 70). Зазначені зразки його підпису були надані безпосередньо експертній установі (а.с. 101).

Усупереч вимогам ст. ст. 30, 36, 53, 62 ЦПК України (1963 (1501-06) року) суд сам ухилився від обов'язку сприяти сторонам у витребуванні доказів з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, у зв'язку із чим не можна погодитися з висновком суду про недоведеність позивачем фактів, на які він посилався в обгрунтування своїх вимог.

Не виконавши свого обов'язку по сприянню сторонам у витребуванні доказів, суд безпідставно поклав на позивача всі негативні наслідки ненаданням ним доказів.

При цьому суд усупереч вимогам ст. ст. 203, 62 ЦПК України (1963 (1501-06) року) не дав оцінки поясненням ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про те, що про продаж квартири ОСОБА_1 дізнався вже після підписання угоди, під якою, замість нього, підписалася інша особа, схожа на позивача (а.с. 117, 118).

Між тим, відповідно до ст. 41 ЦК Української РСР (1540-06) основним елементом дійсної угоди є воля сторін. Дії особи мають бути свідомими, вільними і виражати її дійсну волю, бажання викликати певні юридичні

наслідки - встановлення, зміну або припинення. Таким чином, відсутність такого елементу в укладеній угоді свідчить про невідповідність її вимогам закону - ст. 41 ЦК Української РСР (1540-06) - і може бути підставою для визнання її недійсною згідно зі ст. 48 цього Кодексу.

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 98, 99, 102, 103 ЦПК України (1963 (1501-06) року) суд не притягнув до участі в справі як співвідповідача одного зі співвласників спірної квартири - ОСОБА_6, прав і інтересів якої торкається даний спір і яка на час вирішення спору досягла повноліття та цивільної правоздатності.

Зазначена обставина відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України (1618-15) є сама по собі підставою для скасування судових рішень.

Не давши правової оцінки порушенням норм права, допущених судом першої інстанції, апеляційний суд, частково змінюючи його рішення, і сам допустив порушення процесуальних та матеріальних норм права.

Відповідно до ст. 15-1 ЦПК України (1963 (1501-06) року) суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою особи, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Не зважаючи на відсутність заявлених ОСОБА_1 вимог до ОСОБА_3 про стягнення вартості його частки в спірній квартирі, апеляційний суд, усупереч нормі ст. 15-1 ЦПК України (1963 (1501-06) року) постановив про це рішення виходячи з ціни квартири за умовами біржового договору.

Ураховуючи наведене, керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 вересня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 березня 2004 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.