У Х В А Л А
Iменем України
18 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В.,
Панталієнка П.В.,
Лященко Н.П.,
Пшонки М.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У червні 2002 року ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що 26 квітня 2002 року під час засідання сесії Трудової сільської ради Новомиколаївського району відповідач, який був присутнім на сесії, образив позивача, назвавши "ішаком директора", чим принизив його честь, гідність і ділову репутацію та спричинив йому моральну шкоду.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив із підстав ст. 7 ЦК України (1963 (1540-06) року) зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію і на відшкодування моральної шкоди стягнути з нього 5 000 гривень.
У подальшому ОСОБА_1 доповнив свої вимоги, посилаючись на те, що відповідач після пред'явлення ним позову в суді, у другій половині червня 2002 року в його робочому кабінеті при виконанні ним трудових обов'язків у присутності інших осіб, знову поширив щодо нього відомості, які не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію, назвавши його "ішаком" та "вбивцею".
Зазначені відомості позивач також просив спростовувати й відшкодувати йому моральну шкоду.
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 травня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2006 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано таким, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність і ділову репутацію позивача висловлювання на його адресу "вбивця"; зобов'язано відповідача на засіданні чергової сесії Трудової сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області спростувати зазначені відомості та принести позивачу публічне вибачення; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 гривень.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення ними норм матеріального й процесуального закону, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що, назвавши ОСОБА_1 "вбивцею", відповідач поширив неправдиві відомості щодо нього, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію.
Проте погодитися з такими висновками суду неможливо з наступних підстав.
Відповідно до ст. 7 ЦК України (1963 (1540-06) року) громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (v0007700-90) (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст. 7 ЦК України (435-15) , суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному колу осіб або хоча б одній людині.
Виходячи з цього ОСОБА_1 мав указати в позовній заяві та в судовому засіданні, а суд перевірити й мотивувати в рішенні, які саме відомості щодо позивача, в який спосіб і коли були поширені, з'ясувати, чи відповідають вони дійсності та чи ганьблять честь, гідність або ділову репутацію позивача.
Відповідно до ст. 7 ЦК України (1963 (1540-06) року) саме відповідач повинен довести, що розповсюджені відомості відповідають дійсності.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що поширені ним відомості випливають з матеріалів кримінальної справи, порушеної щодо ОСОБА_1, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої загинула людина.
Проте всупереч вимогам ст. 40 ЦПК України (1963 (1501-06) року) суд належним чином цих доводів відповідача не перевірив, у рішенні не зазначив чому не прийняв їх до уваги, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
На порушення вимог ст. ст. 202, 203 ЦПК України (1963 (1501-06) року) та роз'яснень, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення суду не містить висновків по суті всіх розглянутих вимог. Зазначивши про часткове задоволення позову, суд не зазначив, що ним постановлено щодо решти вимог.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд не з'ясував і в рішенні не зазначив, у чому полягає ця шкода, чим підтверджується факт її заподіяння, яких моральних чи фізичних страждань зазнав позивач. У рішенні суду також не зазначено, з яких міркувань виходив суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди. При цьому суд не перевірив та не врахував і майновий стан відповідача.
Указані порушення закону, допущені судом першої інстанції, апеляційний суд залишив поза увагою.
За таких обставин постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 травня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
П.В. Панталієнко
М.П. Пшонка