Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Яреми А.Г.

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення; зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7про визнання договорів купівлі-продажу квартири частково недійсним та недійсним, визнання права власності на частину квартири; позовом прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах недієздатного ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а :

У січні 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні АДРЕСА_1 в м. Києві та виселення, мотивуючи тим, що вони придбали у відповідача спірну квартиру, але відповідач відмовляється з неї виселятись. В ході розгляду справи позивачі доповнили свої вимоги і просили виселити з квартири також батьків відповідача - ОСОБА_17 та ОСОБА_4

У січні 2002 року ОСОБА_17 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 в м. Києві, укладеного 19 жовтня 2001 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також частково недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 в м. Києві, укладений 18 січня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, і просили визнати за ними право власності на 2/3 частини цієї квартири. Свої вимоги мотивували тим, що при придбанні квартири вони як члени сім'ї ОСОБА_3 мали рівне з ним право, оскільки перед цим з метою придбання іншої квартири продали трикімнатну АДРЕСА_2, яка належала їм трьом на праві власності, але їх син ОСОБА_3 обманним шляхом без їх участі спочатку придбав спірну квартиру у ОСОБА_7 лише на себе, а потім продав її від свого імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2

У січні 2003 року прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду в інтересах недієздатного ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5про визнання недійсними договору купівлі-продажу АДРЕСА_2в м. Києві, укладений 18 січня 2001 року між ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_19 та ОСОБА_8, договору дарування цієї квартири між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, укладеного 29 січня 2001 року та договору дарування цієї ж квартири, укладеного 31 серпня 2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_20 і ОСОБА_12, мотивуючи тим, що ОСОБА_4, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2002 року визнаний недієздатним, за висновком судово-психіатричної експертизи в період укладення угод не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У зв'язку з цим прокурор просив також повернути сторони в первісний стан та вселити ОСОБА_18, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 у АДРЕСА_1, а сім'ю ОСОБА_11 - в раніше займану АДРЕСА_3в м. Києві.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2003 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та прокурора Святошинського району м. Києва задоволено: виселено ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з АДРЕСА_1у м. Києві та стягнуто з ОСОБА_21 і ОСОБА_3 по 8 грн. 50 коп. державного мита;

визнано недійсними договори купівлі-продажу від 18 січня 2001 року та від 31 серпня 2001 року та договір дарування від 29 січня 2001 року АДРЕСА_2 в м. Києві;стягнуто солідарно з ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 вартість квартири в розмірі 9 821 грн. 20 коп. та 98 грн.21 коп. державного мита з ОСОБА_21 і ОСОБА_3;

стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 вартість квартири в розмірі 61 169 грн. 51 грн. та державне мито в розмірі 611 грн. 70 коп.;

виселено ОСОБА_22, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 з АДРЕСА_2 в м. Києві та вселено у АДРЕСА_3 в м. Києві;

вселено ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 в м. Києві; стягнуто з ОСОБА_8 державне мито в розмірі 98 грн.21 грн.;

зустрічний позов ОСОБА_21, ОСОБА_4 залишено без задоволення та стягнуто з ОСОБА_21 державне мито в розмірі 393 грн.36 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири від 18 січня 2001 року та від 31 серпня 2001 року та договір дарування від 29 січня 2001 року, вселення ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 в м. Києві та вселення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 у АДРЕСА_3 в м. Києві й ухвалено нове рішення, яким позов прокурора Святошинського району м. Києва задоволено частково: визнано недійсними в 1/3 частині договори купівлі-продажу квартири від 18 січня 2001 року та від 31 серпня 2001 року та договір дарування від 29 січня 2001 року, сторони повернуто в попередній стан, поновлено за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину АДРЕСА_2 в м. Києві і зобов'язано його повернути ОСОБА_8 вартість 1/3 частини квартири в розмірі 3273 грн 73 коп;

зобов'язано ОСОБА_8 повернути ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 20 263 грн. 65 коп., що складає 1/3 договірної вартості квартири;

позов в частині вселення ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 в м. Києві та вселення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 у АДРЕСА_3 в м. Києві залишено без задоволення;

змінено рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 з АДРЕСА_2 в м. Києві й позов в цій частині залишено без задоволення, а в решті-рішення залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, просять скасувати ухвалене в справі рішення апеляційного суду в частині поновлення за ОСОБА_4 права власності на 1/3 частину АДРЕСА_2та визнання недійсним договору купівлі-продажу даної квартири сім'ї ОСОБА_11 від 31 серпня 2001 року та в частині виселення сім'ї ОСОБА_11 з 1/3 частини цієї ж квартири з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Відповідно до положень ст.30 ЦК України (435-15) цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Згідно з ч.2 ст.41 ЦК України (435-15) недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Проте всупереч цьому положенню апеляційний суд м. Києва зобов'язав ОСОБА_4, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2002 року визнаний недієздатним, повернути ОСОБА_7 3273 грн 73 коп - вартість 1/3 частину АДРЕСА_2, на частину якої за ОСОБА_4 поновлено право власності.

При цьому, поновивши право власності недієздатного ОСОБА_4 на 1/3 частину АДРЕСА_2, суд виселив його з займаної АДРЕСА_3 в м. Києві і не вселив в раніше займану квартиру по вул.Шліхтера. Таким чином право недієздатної особи на частину власності фактично не захищено.

Крім того, змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд відмовив в задоволенні позову прокурора про виселення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20 з 2/3 частин АДРЕСА_2. При цьому не зрозуміло в чиєму користуванні залишається дана 1/3 частина квартири, на яку визнано право власності за ОСОБА_4 і куди його не вселено.

При ухваленні судових рішень судами також з достатньою повнотою не з'ясовані доводи ОСОБА_21 про те, що на придбання двокімнатної АДРЕСА_1 в м. Києві були затрачені кошти, отримані від продажу трикімнатної АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві спільної власності, але ОСОБА_21 та ОСОБА_4 за такими судовими рішеннями не мають права ні на житло ні на компенсацію.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 333, 335 - 336, 338, 343, 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2003 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.