У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
СОСОБА_2, головного редактора інформаційного он-лайн видання
IНФОРМАЦIЯ_1 та редакції газети IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_3, засновника
редактора інформаційного он-лайн видання IНФОРМАЦIЯ_1 та редакції
газети IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_4, Закарпатської територіальної
організації Української спілки ветеранів Афганістану,
Закарпатського незалежного інформаційного он-лайн видання
IНФОРМАЦIЯ_1, редакції газети IНФОРМАЦIЯ_1 про захист честі,
гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за
касаційною скаргою СОСОБА_2 на рішення Ужгородського міського суду
Закарпатської області від 30 квітня 2003 року та ухвалу
Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2003 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд з названим позовом,
посилаючись на те, що ОСОБА_2 розповсюджує в мережі Iнтернет на
власному веб-сайті, веб-сайті Закарпатської територіальної
організації Української спілки ветеранів Афганістану та в
друкованому засобі масової інформації - газеті IНФОРМАЦIЯ_1
відомості відносно нього, які не відповідають дійсності, порочать
його честь, гідність і ділову репутацію.
Рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області
від 30.04.2003 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду
Закарпатської області від 18.09.2003 р., позов задоволено
частково: визнано такими, що не відповідають дійсності й
принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості,
опубліковані в газеті IНФОРМАЦIЯ_1 НОМЕР_1, а також розміщені на
сайтах:IНФОРМАЦIЯ_2; зобов'язано Закарпатську територіальну
організацію Української спілки ветеранів Афганістану, ОСОБА_2
розмістити спростування поширеної інформації та стягнуто на
користь ОСОБА_1 для відшкодування моральної шкоди зі ОСОБА_2 50000
грн., з ОСОБА_3 - 2000 грн. та із Закарпатської територіальної
організації Української спілки ветеранів Афганістану - 25000 грн.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить
питання про скасування судових рішень та направлення справи на
новий розгляд.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 15.06.2001 р. Управлінням у справах
преси та інформації Закарпатської обласної державної адміністрації
ОСОБА_4, як засновнику газети IНФОРМАЦIЯ_1, видано свідоцтво
НОМЕР_2.
Вихідні дані газети містили найменування засновника, видавця
та редактора, а адресою редакції зазначено АДРЕСА_1. Редакція не
набула статусу юридичної особи, а редактором видання являвся
ОСОБА_3.
1.09.2002 р. між АТ "УкрСат" і Закарпатською територіальною
організацією Української спілки ветеранів Афганістану укладено
договір на абонентське обслуговування в мережі INTERNET/UKRSAT та
розміщення WЕВ-сторінки, згідно з яким абоненту надавались послуги
по розміщенню WEВ-сторінки IНФОРМАЦIЯ_3 та доступу до мережі, а
газета поряд із друкованою, мала й інтернет-версію - тобто
відображення друкованого видання в мережі Iнтернет.
Користувачем мережі був також ОСОБА_2 (персональний сайт
IНФОРМАЦIЯ_4).
14.01.2003 р. на підставі угоди ОСОБА_4 передала повноваження
засновника газети IНФОРМАЦIЯ_1 Закарпатській територіальній
організації Української спілки ветеранів Афганістану, після чого
ОСОБА_3 продовжував виконувати обов'язки редактора газети.
У період з січня до листопада 2002 р. у газеті IНФОРМАЦIЯ_1 і
її інтернет-виданні, на сайтах Закарпатської територіальної
організації Української спілки ветеранів Афганістану та ОСОБА_2,
було опубліковано та розміщено інформацію, яка стосується особи
позивача і яка, на його переконання, містила неправдиві та
наклепницькі відомості відносно його діяльності як Народного
депутата України з метою приниження його честі, гідності та
ділової репутації і введення в оману виборців.
Зокрема, така інформація містилася під номерами та
заголовками:
- НОМЕР_3 IНФОРМАЦIЯ_5;
- НОМЕР_4 IНФОРМАЦIЯ_6;
- НОМЕР_5 IНФОРМАЦIЯ_7;
- НОМЕР_6 IНФОРМАЦIЯ_8;
- НОМЕР_7 IНФОРМАЦIЯ_9;
- НОМЕР_8 IНФОРМАЦIЯ_10;
- НОМЕР_9 IНФОРМАЦIЯ_11.
Iнформація під назвою IНФОРМАЦIЯ_5 була розміщена на сайті
Закарпатської територіальної організації Української спілки
ветеранів Афганістану в мережі Iнтернет.
Також у мережі на персональному сайті ОСОБА_2 було розміщено
інформацію під заголовками:
- IНФОРМАЦIЯ_12;
- IНФОРМАЦIЯ_13.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що
поширені відомості не відповідають дійсності, принижують честь,
гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 як особи, що займала
відповідальне становище в державі та була на той час Народним
депутатом України.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції
й залишив його рішення без змін.
Проте з такими висновками безспірно погодитись не можна,
оскільки суд, на порушення вимог ст.ст. 202, 202-1 ЦПК України
1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, не з'ясував фактів, з якими матеріальний
закон пов'язує настання цивільної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв на час
виникнення спірних правовідносин, громадянин або організація
вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх
честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх
інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що
вони відповідають дійсності.
Відповідно до змісту ст.ст. 37 та 42 Закону України "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
(далі - Закон) відповідальність за розповсюдження про них
відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь
та гідність, покладається на редакцію друкованого засобу масової
інформації.
Судами встановлено й сторонами не заперечується, що спірні
публікації були опубліковані в газеті IНФОРМАЦIЯ_1 та
розповсюджені через Iнтернет мережу.
Проте кожна публікація являла собою газетну статтю обсягом
від однієї до кількох сторінок друкованого тексту, в яких
містилась різноманітна інформація, в тому числі і та, яка
стосувалася особи позивача.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 8 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 "Про застосування
судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій" ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
, при
задоволенні позову суд повинен в резолютивній частині рішення
зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають
дійсності та порочать честь і гідність позивача.
Визнавши спірні публікації такими, що не відповідають
дійсності, суди в порушення ст.ст. 202, 202-1 ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
р. не розкрили їх змісту та не дослідили, які
конкретно відомості, що були поширені в кожній публікації, є
такими, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд
не конкретизував в чому саме полягають винні дії кожного з
відповідачів та ступінь вини кожного з них в заподіянні шкоди.
При цьому суд не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду
України, надані в п. 11 постанови № 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
від
31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди", в яких звернуто увагу судів на те,
що ст. 17 Закону "Про державну підтримку засобів масової
інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
передбачено певні особливості їх відповідальності за заподіяну
моральну (немайнову) шкоду.
При вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди за позовами органів державної влади, місцевого самоврядува
ння, офіційних осіб (наприклад, зареєстрований кандидат у
депутати) чи посадових осіб до засобів масової інформації судам
слід мати на увазі, що за змістом ч. 4 ст. 17 зазначеного Закону
з'ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу
масової інформації, а також наслідки використання потерпілим
можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих
відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання
конфлікту в цілому.
Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації
необхідно розуміти такі їх дії, коли вони перед поширенням
інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність) або
неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації
щодо особи без згоди останньої тощо). (Пункт 11 доповнено абзацами
п'ятим, шостим і сьомим згідно з постановою ПВС N 5 від 25.05.2001
р.).
Оскільки судом першої інстанції допущено істотні порушення
норм процесуального і матеріального права, що призвело до
неправильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не
виправив допущені порушення, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 333, 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу СОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від
30 квітня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської
області від 18 вересня 2003 року скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк