6-1568св08 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу, дарування, реєстраційного посвідчення, витягу про реєстрацію права власності, виселення та усунення перешкод в користуванні житлом та вселення - Текст документа

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи : Львівське ОДКБТI та ЕО, приватні нотаріуси ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними договору купівлі-продажу, дарування, реєстраційного посвідчення, витягу про реєстрацію права власності, виселення та усунення перешкод в користуванні житлом та вселення,

в с т а н о в и л а :

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на праві приватної власності їй та її сину ОСОБА_7, який помер IНФОРМАЦIЯ_1, належав п"ятикімнатний будинок АДРЕСА_1. Син працював водієм автомобіля, який належав чоловіку відповідачки ОСОБА_8. Восени 1999 року на її сина було скоєно розбійний напад, належний ОСОБА_8 автомобіль був викрадений. На вимоги ОСОБА_8 в органи внутрішніх справ з цього приводу ніхто не звертався, оскільки він мав намір вирішити питання з поверненням автомобіля самостійно, однак через деякий час почав вимагати повернення вартості викраденого автомобіля і як гарантію повернення коштів переоформлення квартири, яку пообіцяв повернути після того як будуть відшкодовані збитки за викрадений автомобіль.

15 листопада 1999 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 був посвідчений договір купівлі-продажу будинку, який повинен бути визнаний недійсним, оскільки таким не був, а фактично був договором застави. Будучи юридично необізнаними і не розуміючи юридичних наслідків, довіряючи ОСОБА_8 вони з сином його підписали, грошей за ніби то придбаний будинок не отримували, незважаючи на зобов'язання звільнити спірний будинок до 15 січня 2000 року, як це було передбачено в договорі, вони в тому числі і дружина покійного сина ОСОБА_4 разом з дітьми продовжували проживати в спірній квартирі. Ні ОСОБА_8, ні його дружина ОСОБА_2, яка виступала нібито покупцем будинку, питання про виселення не ставили.

9 березня 2005 року ОСОБА_2 відмовилася повернути спірний будинок. Це змусило її звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

14 травня 2005 року спірний будинок був подарований відповідачці ОСОБА_3, при цьому приховавши, що будинок фактично набутий в результаті договору застави, який був виконаний.

На даний час в будинку проживає ОСОБА_4, з дітьми, ОСОБА_3, а вона залишилась без житла і проживає у знайомих.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 2 липня 2007 року задоволено позов ОСОБА_1. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 15 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_1, та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом, а також визнано недійсними правовстановлюючі документи про право власності на згаданий будинок, видані на ім'я ОСОБА_2. Визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 14 травня 2005 року, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, а також правовстановлюючі документи про право власності на спірний будинок, видані на ім'я ОСОБА_3. Виселено ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинкомАДРЕСА_1. Стягнуто з відповідачів на користь позивачки судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2007 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 2 липня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за спливом строку позовної давності. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) для пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист власності поширюється трирічний строк позовної давності. Строк позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку сплинув 15 листопада 2002 року та позивачкою не надано суду доказів поважності його пропуску й не заявлено клопотання про його поновлення.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦК УРСР (1540-06) (в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За вимогами ч. 1 ст.261 ЦК України (435-15) , чинного з 1 січня 2004 року, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як за правилами ст. 71 ЦК УРСР (1540-06) , так і ст. 256 ЦК України (435-15) , позовною давністю захищається цивільне право або інтерес, які порушені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, апеляційний суд в порушення вимог ч.ч. 2, 3 ст. 303 ЦПК України (1618-15) не дослідив нових доказів та не встановив нових обставин справи, а виходив лише із вже встановлених судом першої інстанц ії. Останнім встановлено, що право позивачки на спірний будинок стало порушуватися у 2005 році, коли не було виконано обов'язок про повернення будинку, і з цього часу почалася позовна давність.

До того ж ОСОБА_8 з дня посвідчення договору купівлі-продажу та до самої своєї смерті зобов'язався переоформити будинок на осіб, яким він раніше належав.

Суду слід було мати на увазі, що позовною давністю захищається право, яке порушене. Право, яке не порушене позовною давністю не захищається. Встановивши, що право власності на будинок втрачено позивачами шляхом його відчуження за їх волею, суд мав вирішити спір по суті. Застосувавши позовну давність, апеляційний суд фактично визнав, що договором купівлі-продажу порушені права позивачки та її сина, проте не може їх захистити за спливом строку позовної давності без поважної причини.

За таких обставин, коли судом апеляційної інстанції не виконані вимоги ст. 307 ЦПК України (1618-15) , рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2007 року скасувати та справу направити на новий апеляційний розгляд до апеляційного суду Львівської області.