Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Сеніна Ю.Л.

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним і визнання права власності на частину спадкового майна,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 1992 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2. звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3. про визнання недійсним заповіту від 13 червня 1991 року, складеного їх матір'ю ОСОБА_4. і посвідченого головним лікарем 3-ї міської лікарні м. Запоріжжя, і визнання за кожним із них права власності на 1/3 частину спадкового майна, мотивуючи тим, що лише після того, як 1 липня 1992 року померла мати, знаходячись на стаціонарному лікуванні в лікарні №3, вони дізнались про наявність заповіту, якого на їх думку мати не складала, оскільки в день складення заповіту біля неї в лікарні чергувала дружина одного з позивачів та інші родичі і 13 червня 1991 року ніякий заповіт не складався, матір'ю не підписувався, до того ж мати не могла розмовляти через хворобу. Крім того позивачі посилались на те, що ОСОБА_1 на час смерті спадкодавця являвся інвалідом III групи і мав право на обов'язкову долю.

Останнім рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2004 року, позов частково задоволено. Заповіт, складений ОСОБА_4., визнано частково недійсним. Визнано право власності за ОСОБА_1. на 2/9 частини домоволодіння, розташованого в м. Запоріжжі по вул.АДРЕСА_1. За ОСОБА_3. визнано право власності на 7/9 частин домоволодіння по вул.АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі. Провадження у справі в частині поділу предметів домашнього вжитку закрито у зв'язку з відмовою позивачів від позову.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_3. вказувала на неправильне застосування положень ст.535 ЦК України 1963 (1540-06) року, за якими інваліди третьої групи не мали права на обов'язкову долю в спадковому майні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частково задовольняючи позовні вимоги і визнаючи за ОСОБА_1. право власності на 2/9 частини спадкового майна, суд обгрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_1 як непрацездатна особа, що являлась на день смерті спадкодавця інвалідом третьої групи, має право на обов'язкову в спадковому майні в силу ст. 535 ЦК України 1963 (1540-06) року, яка діяла на час відкриття спадщини і не встановлювала обмежень щодо інвалідів третьої групи.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями статті 337 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, і доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України (1618-15) підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 333, 335 - 337, 343, 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2004 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.