Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.I., Лихути Л.М., Левченка Є.Ф., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням, приведення приміщення у попередній стан та його звільнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради, виконкому Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення виконкому Львівської міської ради від 16 червня 2000 року № НОМЕР_1 в частині переведення квартири в нежилу, розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради від 5 травня 2000 року № НОМЕР_2 про надання в користування нежилого приміщення, надання вивільненого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2004 року,

встановила:

У листопаді 1999 року Галицька районна державна адміністрація Львівської міської ради звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1. про усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням, приведення приміщення у попередній стан та його звільнення.

Зазначала, що згідно рішення виконкому Львівської міської ради від 24 липня 1995 року № НОМЕР_3 квартира №АДРЕСА_1 у м. Львові визнана непридатною для проживання.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1. без законних підстав, самовільно зайняв це приміщення, просила виселити його з квартири № АДРЕСА_1 у м. Львові.

4 жовтня 2000 року Галицька районна державна адміністрація виконкому Львівської міської ради змінила заявлені позовні вимоги.

Зазначала, що згідно рішення виконкому Львівської міської ради від 16 червня 2000 року № НОМЕР_1 приміщення квартири № АДРЕСА_1 в м. Львові виключене із житлового фонду.

Посилаючись на те, що відповідач неправомірно користується спірним приміщенням, відмовляється його звільнити, чим, порушує право комунальної власності на це приміщення, просила усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням, привести його у попередній стан та звільнити його.

10 жовтня 2000 року ОСОБА_1. звернувся в суд із зустрічним позовом про визнання недійсними рішення виконкому Львівської міської ради від 16 червня 2000 року № НОМЕР_1 в частині переведення приміщення квартири №АДРЕСА_1 в м. Львові в нежиле та розпорядження Галицької районної держаної адміністрації від 5 травня 2000 року № НОМЕР_2 про надання нежилого приміщення площею 13 кв.м. по АДРЕСА_1, 2 в м. Львові у користування ОСОБА_2

Посилаючись на те, що відповідач безпідставно прийняв рішення про переведення квартири №АДРЕСА_1 в м. Львові в нежитловий фонд та передав це приміщення в користування ОСОБА_2, чим порушив його законне право на приєднання зазначеного жилого приміщення до жилої площі в квартирі № АДРЕСА_2 в м. Львові, яку він займає, просив задовольнити його позов.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 26 грудня 2003 року позовні вимоги Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради задоволені, - виселено ОСОБА_1. з приміщення площею 13 кв.м. по АДРЕСА_1, 2 в м. Львові та зобов'язано привести це приміщення у попередній стан.

Зустрічний позов ОСОБА_1. задоволено частково, - визнано недійсним розпорядження Галицької районної держаної адміністрації від 5 травня 2000 року № НОМЕР_2. В задоволенні решти повних вимог - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено, - в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1. про визнання незаконним розпорядження Галицької районної держаної адміністрації від 5 травня 2000 року № НОМЕР_2 відмовлено. В решті - рішення суду першої інстанції залишене без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст.338 ЦПК України (1618-15) підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11травня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.