Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Головуючого суддів:

Дриги М.Д., Лященко Н.П., Пшонки М.П.,

Патрюка М.В., Костенка А.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ страхова компанія "Оранта-Дніпро" та Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення недоплаченої страхової суми і відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ВАТ страхова компанія "Оранта-Дніпро" та Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" недоплачену страхову суму в розмірі 12 004 гривень 40 коп. та моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень, завдану внаслідок неправомірних дій відповідачів. В позові зазначив, що наказом начальника УМВС України в Дніпропетровській області НОМЕР_1 у відповідності до п. 64 пп. "б" "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України" він був звільнений в запас (у зв'язку з хворобою). Дніпропетровською обласною медико-соціальною експертизою ОСОБА_1 була визначена ступінь втрати професійної працездатності - 50 відсотків та встановлена третя група інвалідності. На підставі поданих позивачем документів страховою компанією "Оранта - Дніпро" було призначено до виплати ОСОБА_1 за 50% втрати працездатності страхову суму в розмірі 2050 гривень, яку він отримав через 1 рік 10 місяців, з грубим, на думку позивача, порушенням ст. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 29.06.1991 року (59-91-п) , якою встановлено семиденний термін по цьому виду виплат.

Крім того, позивач зазначив, що у зв'язку зі змінами в законодавстві України стосовно обов'язкового особистого страхування громадян він набув право на отримання страхової суми у розмірі трьох річних окладів грошового забезпечення, тобто у розмірі 10 540 гривень 80 коп., а після встановлення йому у січні 2000 року 2-ї групи інвалідності він мав право на отримання ще одного річного окладу грошового утримання у розмірі 3 513 гривень 60 коп. Однак відповідач відмовив позивачу у проведенні виплати повної страхової суми, посилаючись на те, що отримана ОСОБА_1 травма пов'язана з виконанням службових обов'язків, але не пов'язана з охороною громадського порядку. В зв'язку з цим позивач вважає, що внаслідок несвоєчасної виплати страхової суми та неправомірної відмови у проведенні повної виплати в нього погіршився стан здоров'я, йому завдано психологічну травму і моральні збитки.

Рішенням Новомосковського міського суду від 16 липня 2003 року позов задоволено частково. З відповідачів присуджено стягнути на користь ОСОБА_1 страхову суму в розмірі 8490 гривень 80 коп. та 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 14 квітня 2004 року рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та невірне встановлення судом обставин справи, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення міського суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не застосував при вирішенні справи норми "Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб, рядового начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. №59 (59-91-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627 (627-92-п) ), зокрема ті, що містяться у пункті 2 названого Положення. Так, в ньому окремо визначається розмір страхових сум у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних: при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю (підпункт "а" пункту 2) та у період проходження служби (підпункт "б" пункту 2). Оскільки, як встановлено судом, травму, що призвела до втрати працездатності та інвалідності, ОСОБА_1 отримав у дорожньо-транспортній пригоді під час руху на автомобілі для вирішення службових питань в іншому населеному пункті, апеляційний суд визначив, що позивач підпадає під дію підпункту "б" пункту 2 Положення, відповідно до якого страхові суми виплачуються у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (488-92-п) . Зазначеною постановою затверджені "Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", якими передбачено, що у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання одержаних в період проходження служби (зборів), Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" виплачує страхові суми у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті (у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті), що фактично і було здійснено відповідачами.

Крім того, апеляційний суд Дніпропетровської області, скасовуючи рішення місцевого суду, обгрунтовано зазначив, що належним відповідачем по справі є тільки НАСК "Оранта", яка відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 року №59 (59-91-п) та від 19 листопада 1992 року № 627 (627-92-п) здійснює виплати страхових сум за обов'язковим державним страхуванням. Також правильно вказано, що місцевим судом не враховано, що спеціальним законодавством стосовно державного обов'язкового страхування не передбачається відшкодування моральної шкоди, а ст. 440-1 ЦК України (1963 (1540-06) року), якою керувався суд першої інстанції при частковому задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, регулюються відносини, що виникають внаслідок заподіяння позадоговірної шкоди.

Оскільки судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України (1963 (1501-06) року) обгрунтовано скасував рішення Новомосковського міського суду та постановив по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає рішення апеляційного суду Дніпропетровської області таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і відповідно до вимог ст.337 ЦПК України (1618-15) вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись статтями 335, 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.