Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.I., Лихута Л.М., Левченко Є.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Шістнадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - відділ громадянства, імміграції та реєстрації Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, відділ громадянства, імміграції та реєстрації Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року,

встановила:

У серпні 1999 року ОСОБА_1. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2. про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 в м. Києві.

Зазначала, що в жовтні 1995 року померла її мати - ОСОБА_9., яка фактично прийняла спадщину після смерті своїх сестер ОСОБА_10. та ОСОБА_11.

ОСОБА_10. та ОСОБА_11. в свою чергу успадкували домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 в м. Києві після смерті ОСОБА_12., шляхом фактичного прийняття спадщини.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за законом на спірне домоволодіння, та що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, а відповідачці ОСОБА_2. без законних підстав видані свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння, як успадковане від ОСОБА_10. та ОСОБА_11., просила визнати зазначені свідоцтва недійсними та визнати за нею право власності на домоволодіння № АДРЕСА_1 в м. Києві.

14 лютого 2001 року ОСОБА_1. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2.,ОСОБА_5.,ОСОБА_6., ОСОБА_7. про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення.

Зазначала, що відповідачі без її згоди прописалися в спірному будинку, відмовляються його звільнити, чим порушують її право власності.

У лютому 2005 року ОСОБА_2., ОСОБА_5. звернулися в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_8. про усунення перешкод в користуванні жилим будинком, вселення та виселення.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2.- єдина спадкоємниця, яка успадкувала спірне домоволодіння, та що ОСОБА_1. без належного дозволу збудувала біля спірного домоволодіння інший будинок, чим порушила належне їм право власності, просили виселити ОСОБА_1. та ОСОБА_8. з будинку та зобов'язати їх не чинити перешкод в користуванні їх власністю.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені, - їй поновлено строк позовної давності для захисту порушених прав, визнано свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 1996 року за № НОМЕР_1 та від 29 червня 1996 року за № НОМЕР_2, видані Шістнадцятою Київською нотаріальною конторою недійсними; визнано за ОСОБА_1. право власності на домоволодіння №АДРЕСА_1 в м. Києві; виселено ОСОБА_2., ОСОБА_5., ОСОБА_7 ОСОБА_6. та неповнолітнього ОСОБА_6. з житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві; зобов'язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ MB С України в м. Києві зняти ОСОБА_2., ОСОБА_5., ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_6. з реєстрації за вказаною адресою.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, - про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. Визнано недійсними в 1/2 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 червня 1996 року та 29 червня 1996 року Шістнадцятою Київською нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2.

Визнано право на спадкування за законом на 1/2 частину від належної ОСОБА_11. 1/2 частини жилого будинку №АДРЕСА_1 в м. Києві за ОСОБА_1. та визнано право на спадкування за законом на 1/2 частину від

належної ОСОБА_10. 1/2 частини жилого будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві за ОСОБА_1.

Виселено ОСОБА_5. ОСОБА_7, ОСОБА_6. з будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2.,ОСОБА_5., ОСОБА_7., ОСОБА_6. задоволені частково, - вселено ОСОБА_2. в будинок №АДРЕСА_1 в Києві; ОСОБА_8. виселено з будинку №АДРЕСА_1 в. Києві, в задоволенні решти зустрічних позовних вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судам норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й п ередбачені ст. 338 ЦПК України (1618-15) підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвалам скарженню не підлягає.