Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.

суддів:

Левченка Є.Ф.,

Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.I.,

Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Автобусного парку № 5 Комунального підприємства "Київпастранс", треті особи Головне управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_2 , про стягнення коштів на оплату автомобіля, за касаційною скаргою Автобусного парку № 5 Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 лютого 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2005 року ОСОБА_1 пред'явив в суді позов до Автобусного парку № 5 Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - АП № 5) про стягнення коштів на оплату автомобіля.

Зазначав, що 8.10.1975 р. він під час поїздки з роботи додому на маршрутному автобусі, що належав АТП-09125, правонаступником якого є АП № 5, з вини водія автобуса ОСОБА_2, який на залізничному переїзді допустив зіткнення з тепловозом, отримав каліцтво, що призвело до ампутації правої гомілки. Вироком суду від 14.01.1976 р. ОСОБА_2 було визнано винним в цій ДТП і засуджено до позбавлення волі за ч. 2 ст. 215 КК УРСР. Останнім висновком ЛТЕК він був визнаний інвалідом III групи безстроково.

На підставі судових рішень з відповідача двічі стягувалась вартість мотоколяски. В 1993 р. міським відділом соціального захисту населення він був забезпечений автомобілем "Запорожець" з ручним керуванням. З вересня 2003 р. перебуває на черзі для заміни автомобіля, оскільки строк експлуатації раніше отриманого автомобіля закінчився.

В оплаті вартості автомобіля "Таврія" АП № 5 йому безпідставно відмовлено.

Вважаючи, що така відмова не грунтується на вимогах закону, позивач просив суд стягнути з відповідача на рахунок Головного управління праці та соціального захисту населення вартість автомобіля марки "Таврія" з ручним керуванням в сумі 16590 грн.

Справа розглядалася судом неодноразово.

Останнім рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.11.2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 8.02.2006 р., позов задоволено.

В обгрунтування касаційної скарги АП № 5 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8.10.1975 р. ОСОБА_1 отримав виробничу травму від джерела підвищеної небезпеки, став інвалідом III групи внаслідок трудового каліцтва і відповідно до медичного висновку потребує забезпечення автомобілем "Таврія".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на положення абз. 2 п. 25 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 р. № 999 (999-97-п) (далі - Порядок), на АП № 5 лежить обов'язок оплатити вартість автомобіля для надання ОСОБА_1.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Проте погодитися з таким висновком місцевого та апеляційного судів не можна, оскільки він грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та порушенні норм процесуального права.

Відповідно до абз. 1 п. 25 Порядку - інваліди внаслідок трудового каліцтва, що настало від нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, за наявності у них медичного висновку на право забезпечення автомобілями одержують автомобілі після оплати їх вартості Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Абзацом 2 п. 25 цього ж Порядку визначено, що інвалідам внаслідок каліцтва від джерел підвищеної небезпеки автомобілі видаються за рішенням суду за рахунок підприємств, установ, організацій, з вини яких заподіяно каліцтво.

Місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України 1963 (1501-06) року, який діяв на час розгляду справи, на зазначені положення Порядку уваги не звернув та, встановивши факт інвалідності позивача внаслідок трудового каліцтва, помилково поклав обов'язок по оплаті вартості автомобіля для надання позивачу на АП № 5.

Посилання суду на положення абз. 2 п. 25 Порядку не можна визнати обгрунтованим, оскільки це положення регламентує можливість оплати вартості автомобіля для осіб, що є інвалідами від джерела підвищеної небезпеки і їх інвалідність не пов'язана із трудовим каліцтвом, що настало від нещасного випадку на виробництві.

В порушення ст. 105 ЦПК України 1963 (1501-06) року місцевим судом не розглядалося питання про залучення до участі у справі належного відповідача - відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у супереч вимог ч. 2 ст. 301, ст. 313 ЦПК України 1963 (1501-06) року в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують її доводи та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) .

Керуючись ст.ст. 333, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Автобусного парку № 5 Комунального підприємства "Київпастранс" задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.