6-133св07 Про встановлення факту батьківства - Текст документа

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: відділ РАЦС у м. Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції про встановлення факту батьківства,

в с т а н о в и л а :

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, у якому просила встановити факт батьківства ОСОБА_5, який помер IНФОРМАЦIЯ_1, щодо її сина ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_2, та зобов'язати відділ РАЦС у м. Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції внести зміни в актовий запис від 22 січня 1990 року про народження ОСОБА_2, зазначивши ОСОБА_5 його батьком. Встановлення факту батьківства їй необхідно для призначення пенсії сину у зв'язку із втратою годувальника.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду від 12 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 2 листопада 2006 року, позов задоволено. Встановлено факт батьківства, що ОСОБА_5, який помер IНФОРМАЦIЯ_1, є батьком ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_2. Зобов'язано відділ РАЦС у м. Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції внести зміни в актовий запис № 70 від 22 січня 1990 року про народження ОСОБА_2 в графу "батьки", зазначивши його батьком ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та встановлюючи факт батьківства ОСОБА_5, який помер IНФОРМАЦIЯ_1, відносно народженого позивачкою IНФОРМАЦIЯ_2 сина ОСОБА_2, суд керувався нормами Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК).

Проте з такими висновками суду погодитися не можливо, оскільки суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при розгляді даного спору.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.Сімейний кодекс України (2947-14) набрав чинності з 1 січня 2004 року.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України"Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року № 3 роз'яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України (2947-14) , істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених статтею 53 КпШС УРСР (1969 року), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС УРСР (1969 року), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини, спільне виховання або утримання ними дитини.

Встановлено, що ОСОБА_2 народився IНФОРМАЦIЯ_2.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Вирішуючи спір суд дійшов висновку, що за життя ОСОБА_5 визнавав своє батьківство відносно сина позивачки як до його народження, так і після. Як на доказ суд послався на записи у класних журналах гімназії, де навчається ОСОБА_2, за 1999-2001 роки, у яких його батьком значиться ОСОБА_5, а також на показання свідків.

При цьому суд не врахував, що відповідно до статей 57-59 ЦПК доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші фактичні дані, які з достовірністю підтверджують факт визнання відповідачем батьківства. Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що достовірних доказів визнання свого батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_2 не зібрано, однією сім'єю з позивачкою він не проживав, а вказаний спір виник через два роки після смерті ОСОБА_5 лише тому, що відповідачки (дружина та мати покійного) не дійшли згоди щодо розподілу спадщини.

Крім того, суд, вирішуючи питання встановлення факту батьківства, не перевірив чи може це питання вирішуватися шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, або це питання має вирішуватися шляхом подання позову, оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_1 необхідно для призначення пенсії по втраті годувальника після смерті ОСОБА_5 та захисту спадкових прав її сина ОСОБА_2.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не застосував норми закону, які мали бути застосовані, не перевірив доводів відповідачки та належним чином не з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи, а також не вирішив питання стосовно провадження у справі, а саме: позовного провадження або окремого провадження.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 2 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.