6-10368св06 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2005 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2006 року,

в с т а н о в и л а :

у листопаді 2002 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 часток житлового будинку за АДРЕСА_1, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що договір укладено в результаті його обману. ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення зі спірного будинку, посилаючись на те, що він є його законним власником, а ОСОБА_1. самовільно вселився в будинок і чинить йому перешкоди в користуванні ним. Після смерті ОСОБА_1, яка сталася 27 грудня 2004 року, його внук ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про визнання недійсними заповіту, складеного ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2., довіреності, виданої ОСОБА_1. ОСОБА_2. на право розпорядження спірною частиною будинку, та договору купівлі-продажу цієї частини будинку і визнання права власності на неї, посилаючись на те, що після смерті свого діда ОСОБА_1 він є його єдиним спадкоємцем, волевиявлення заповідача при складенні заповіту не було вільним та не відповідало його волі, а довіреність на право розпорядження спірною частиною будинку, за якою ОСОБА_2. продав її ОСОБА_3, ОСОБА_1. склав, будучи недієздатним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 27 жовтня 2005 року позов задоволено. Ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2005 року ОСОБА_3 відмовлено у роз"ясненні рішення від 27 жовтня 2005 року та закрито провадження в справі за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2006 року рішення суду першої інстанції змінено, резолютивну частину рішення доповнено вказівкою про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 75 000 грн. В іншій частині рішення та ухвали суду від 20 грудня 2005 року залишено без зміни.

В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині перегляду рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, посилаючись на їх необгрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд виходив з того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_1 при складенні заповіту не було вільним та не відповідало його волі, а при укладенні оспорюваного договору він був недієздатним.

Однак погодитися з таким висновком суду не можна.

Так, свій висновок про те, що волевиявлення ОСОБА_1 при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волі суд грунтує на факті звернення ОСОБА_1 в листопаді 2002 року в суд з позовом до ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним. Однак, при цьому судом не взято до уваги та не дано оцінки тому, що ОСОБА_1. ні при зверненні до суду, ні в своїх поясненнях в суді не посилався на те, що його волевиявлення при складенні заповіту не було вільним та не відповідало його волі та взагалі не просив визнати ні заповіт, ні довіреність на право розпорядження його майном недійсними, а пов"язував своє звернення до суду з тим, що мав намір продати належну йому частину будинку та купити квартиру, для чого і надав довіреність ОСОБА_2., але після відчуження частини будинку ОСОБА_2 не передав йому всіх виручених від її продажу коштів, значну частину їх привласнив, а для нього орендував квартиру, куди він переселився. Крім того, за висновком суду, на час звернення із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1. був недієздатним.

Свій висновок про недієздатність ОСОБА_1 на час укладення 2 липня 2002 року оспорюваного договору суд зробив на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 січня 2005 року, яким ОСОБА_1 визнано недієздатним з 7 червня 2002 року. Однак, при цьому судом не враховано, що 27 грудня 2004 року ОСОБА_1. помер, а закон не передбачає можливості визнання недієздатним покійного, не з"ясовано, чи відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України (1618-15) зазначене рішення суду може мати преюдиціальне значення при розгляді даної справи та не перевірено допустимими доказами посилання позивача ОСОБА_1. на те, що на час складення довіреності на ім"я ОСОБА_2 та укладення оспорюваного ним договору ОСОБА_1. не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, суду слід було взяти до уваги, що за відсутності підстав для визнання заповіту недійсним внаслідок смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина за заповітом. Позивач ОСОБА_1, будучи внуком ОСОБА_1, вправі спадкувати ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові ОСОБА_1., померлому за життя ОСОБА_1 18 грудня 2003 року. На підставі ст. 1241 ЦК України (435-15) батькові ОСОБА_1. ОСОБА_1. могла належати обов"язкова частка у спадщині, однак суд на це уваги не звернув та не з"ясував, чи мав батько позивача ОСОБА_1. право на обов"язкову частку у спадщині, яка відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_1 Зазначене має правове значення, оскільки за відсутності підстав для визнання заповіту недійсним та права на обов"язкову частку у спадщині право позивача оспорюваною ним угодою не порушується.

За таких обставин рішення суду не можна визнати законним і обгрунтованим.

Отже, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до вимог ч.2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування оскаржених судових рішень з передачею справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п. 2, 338 ч.2, 344 ч.1 п.2 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2005 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2006 року в частині перегляду рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2005 року скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.