Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Державного комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" м. Ужгорода Закарпатської області (далі - ДКП) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 січня 2004 року,

У липні 2003 р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та ДКП про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначав, що в жовтні 2002 р. через територію цілодобової охоронної автостоянки, де він здійснює підприємницьку діяльність, його сусідці ОСОБА_2 на її прохання було встановлено водопровід і водопровідний колодязь. При виконанні цієї роботи відповідачами було порушено будівельні норми й правила, внаслідок чого територія, що раніше слугувала місцем для стоянки двох автомобілів, стала непридатною для її цільового використання.

1.06.2003 р. його постійний клієнт ОСОБА_3, виїжджаючи з автостоянки на автомобілі, розрізав задню праву шину залізним кутиком, що виступав над поверхнею ґрунту з-під неправильно встановленого водопровідного люка. Позивач погодився добровільно відшкодувати вартість автомобільної шини в сумі 1289,86 грн. шляхом надання ОСОБА_3 послуг з паркування та охорони автомобіля на автостоянці протягом терміну, необхідного для повного відшкодування шкоди.

Крім того, з жовтня 2002 р. ділянка, під якою було проведено водопровід і яка використовувалася як стоянка для двох автомобілів, не могла використовуватись ним за призначенням.

У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив суд стягнути зі ОСОБА_2 на його користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 1289,86 грн., втрачену вигоду в сумі 810 грн., моральну шкоду - 1699 грн. та судові витрати.

Ухвалою місцевого суду ДКП залучено до участі в справі як співвідповідача.

Рішенням Ужгородського районного суду Закарпатської області від 17.09.2003 р. в позові відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14.01.2004 р. рішення місцевого суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги позивачем не доведені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд неповно з'ясував всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не вирішив питання щодо призначення судово-технічної експертизи для визначення відповідності робіт по встановленню люку нормам СНІП та для визначення розміру заподіяних збитків, пов'язаних з пошкодженням автомобільної шини; а також з того, що місцевим судом було вирішено питання про права та обов'язки Сторожницької сільської ради Закарпатської області, яка є власником земельної ділянки, але не була залучена до участі в справі.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦПК України 1963 р., який діяв на час розгляду справи, у разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, в чому полягала неправильність рішення.

Зазначаючи, що при розгляді справи й ухваленні рішення про відмову в позові місцевим судом було вирішено питання про права та обов'язки Сторожницької сільської ради Закарпатської області, суд апеляційної інстанції не обґрунтував чому саме він дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 309 зазначеного Кодексу неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визначено як підстава для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд в порушення вимог ч. 2 ст. 301 ЦПК України 1963 року не врахував, що суд апеляційної інстанції міг встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого цим Кодексом порядку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому його ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 333, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 січня 2004 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.