КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            26.07.2006

     Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  Верховного
Суду України   у   складі:   головуючого   -  Яреми  А.Г.,  суддів
Левченка Є.Ф.,  Охрімчук  Л.І.,  Сеніна  Ю.Л.,  Терлецького  О.О.,
розглянувши  в  судовому  засіданні  справу  за позовом Особи 1 до
Особи  2  про  визнання  договору  довічного  утримання   частково
недійсним, В С Т А Н О В И Л А:

     У квітні  2004  року Особа 1 звернулася до суду із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що вона разом з чоловіком - Особою 3 -
були  власниками квартири Адреса 1.  8 серпня 1997 року між нею та
відповідачем було укладено договір довічного утримання, згодом цей
договір  на  підставі  рішення  суду  було  розірвано,  Вона також
дізналась про те,  що такий самий  договір  було  укладено  й  між
Особою 3 та відповідачем.  У 1999 році її чоловік помер. Укладений
ним договір вона вважає недійсним,  оскільки  Особа  3  на  момент
підписання  договору  був  недієздатний,  оскільки хворів і не міг
розуміти значення своїх дій.

     Позивачка просила поновити їй пропущений  з  поважних  причин
строк  позовної  давності  і  визнати  недійсним договір довічного
утримання, укладений 8 серпня 1997 року між Особою 3 та Особою 2.

     Рішенням Залізничного   районного   суду   м.   Львова    від
19.07.2004,   залишеним   без   змін   ухвалою  апеляційного  суду
Львівської області від 27.12.2004, позов Особи 1 задоволено.

     У касаційній скарзі Особа  2  просить  скасувати  ухвалені  в
справі  судові  рішення  і  справу  направити  на  новий  розгляд,
посилаючись   на   порушення   судами   норм   матеріального    та
процесуального права.

     Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

     Задовольняючи позов,   суд  виходив  з  того,  що  на  момент
підписання договору довічного утримання Особа 3 страждав хронічним
психічним захворюванням і за своїм станом не міг розуміти значення
своїх дій та керувати ними.

     На підтвердження  цього  висновку  суд  послався  на  рішення
Залізничного  районного  суду  від 03.03.2004 про визнання Особи 3
недієздатним станом на серпень 1997 року.

     Проте з таким висновком цілком погодитись не  можна  з  таких
підстав.

     З матеріалів  справи  вбачається,  що  її  було  розглянуто у
відсутності відповідача,  судово-психіатрична експертиза  судом  у
цій справі не призначалась.

     Рішення суду  від  03.03.2004  було  постановлено на підставі
заяви Особи 1 в порядку окремого провадження, Особа 2 участі в цій
справі не брав,  а тому згідно з ч. 3 ст. 32 ЦПК України 1963 року
( 1501-06  ) (1501-06)
        ,  який  діяв   під   час   розгляду   справи,   факт
недієздатності  Особи  3  на час підписання цим договору довічного
утримання підлягав доказуванню позивачкою.

     В порушення вимог ст.  301 ЦПК України 1963 року ( 1503-06  ) (1503-06)
        
апеляційний   суд  не  звернув  уваги  на  допущені  судом  першої
інстанції порушення закону і залишив рішення без змін.

     За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню з  підстав,  передбачених  ч.  2  ст.  338  ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
         з передачею справи на новий розгляд.

     Керуючись ч.  5 ст.  332 ЦПК України  ( 1618-15  ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів  Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У Х В А Л И Л А:

     Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

     Рішення Залізничного районного суду м.  Львова від 19.07.2004
та  ухвалу  апеляційного  суду  Львівської  області від 27.12.2004
скасувати,  справу  передати  на  новий  розгляд  до  суду  першої
інстанції.

     Ухвала оскарженню не підлягає.