Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів:

Домбровського I.П., Барсукової В.М., Балюка М.I.,

Охрімчук Л.I., Волкова О.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до дослідного господарства "Агрофірма "Надія"" (далі - ДГ "Агрофірма "Надія"") про стягнення заробітної плати, 2/3 частини заробітної плати за час вимушеного простою та компенсації за дні невикористаної відпустки, а також середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

У червні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що в ДГ "Агрофірма "Надія"" вона працювала з 07.10.2002р. по 30.01.2003р. Під час знаходження з відповідачем у трудових відносинах останній не надавав позивачці роботу, що спричинило простій, не пов'язаний з виною працівника.

З огляду на те, що відповідач відмовляється оплачувати їй час простою, просила суд стягнути з ДГ "Агрофірма "Надія"" заборгованість по заробітній платі в сумі 216 грн., які не були їй виплачені при звільненні 01.05.2002р., тобто при її попередній роботі в цьому ж господарстві; 2/3 заробітку за час простою в сумі 623 грн. 44 коп.; компенсацію за час невикористаної відпустки в сумі 41 грн. 25 коп.

В липні 2003 року ОСОБА_1 подала до суду додаткову позовну заяву, в якій посилаючись на ст.117 КЗпП України (322-08) , просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1024 грн. 59 коп.

Рішенням Роменського районного суду Сумської області від 3 жовтня 2003 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в розмірі 432 грн. 10 коп. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 28 грн. 52 коп., а всього 460 грн. 62 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 грудня 2003 року рішення суду першої інстанції щодо спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано й в цій частині постановлено нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки - 2125 грн. 32 коп. за час затримки розрахунку за період з 1 травня 2002 року по 24 квітня 2003 року. В іншій частині цих вимог відмовлено у зв'язку з їх необгрунтованістю. В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ДГ "Агрофірма "Надія"", не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом визнано встановленим, що ОСОБА_1 працювала у ДГ "Агрофірма "Надія"" з 01.12.2001р. по 1.05.2002р. й при і їй при звільненні за власним бажанням не було проведено повного розрахунку по виплаті заробітної плати, заборгованість по якій склала 216 грн. 12 коп. Зазначена сума була виплачена позивачці 25 липня 2003 року (а.с.36) під час розгляду справи.

05.10.2002р. позивачка знову була прийнята на роботу до відповідача й звільнена 30.01.2003р. за згодою сторін. При звільненні з нею також не було проведено повного розрахунку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку і частково їх задовольняючи, апеляційний суд виходив із того, що з вини відповідача за період з 01.05.2002р. по 24.04.2003р. ОСОБА_1 не було виплачено належні їй суми при звільненні, а з жовтня 2002 року позивачка знову почала працювати у відповідача і останній мав реальну можливість з нею розрахуватися, проте цього не зробив.

Разом з тим, таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з порушенням норм цивільного процесуального права.

Відповідно до статті 15-1 ЦПК України (1963 (1501-06) року), який діяв на час розгляду справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених у статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у додатковій позовній заяві (а.с.20), а також під час всього розгляду справи, поряд з іншими позовними вимогами, просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.01.2003р., разом з тим, суд апеляційної інстанції вийшовши за межі заявлених вимог, присудив стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за період з 01.05.2002р. по 24.04.2003р.

Не можна також визнати обгрунтованими висновки суду першої інстанції щодо вирішення зазначених вище позовних вимог.

З рішення суду першої інстанції видно, що, відмовляючи в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що фактична сума заробітку позивачки визначена лише в судовому засіданні й нею не надано доказів про її звернення до відповідача про можливу суму цієї заборгованості.

Згідно з ст.117 КЗпП України (322-08) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За таких обставин судові рішення не можуть бути визнані законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу дослідного господарства "Агрофірма "Надія"" задовольнити частково.

Рішення Роменського районного суду Сумської області від 3 жовтня 2003 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 17 грудня 2003 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.