Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Домбровського І.П.,

суддів: Балюка М.І.,

Барсукової В.М.,

Волкова О.Ф.,

Охрімчук Л.І.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угод недійсними,

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що вона є власником ПП "ІНФОРМАЦІЯ_1". Відповідач ОСОБА_3, знаючи про її незадовільний стан здоров'я, запропонував видати йому довіреність на управління підприємством. Маючи намір заволодіти усім майном відповідач шляхом обману включив до своїх повноважень за довіреністю від 4 березня 2004 року, крім права управління підприємством право його відчужувати, вносити зміни в установчі документи, розпоряджатися належними їй коштами, вирішувати питання щодо житла. Після повернення з Канади в Україну їй стало відомо, що ОСОБА_3 продав її автомобілі, коштовності, вніс зміни до статуту ПП "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Посилаючись на те, що довіреність від 4 березня 2004 року була видана під впливом обману з боку ОСОБА_3, просила визнати її недійсною, а також визнати недійсними та скасувати договори, що посвідчені на її підставі: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 квітня 2004 року; біржову угоду № НОМЕР_1 купівлі-продажу автомобіля "Сузукі Вагон"; біржову угоду №НОМЕР_2 купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21213, а також визнати недійсними внесені на підставі довіреності зміни до статуту ПП "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2005 року вказаний позов задоволено. Визнано недійсними: довіреність від 4 березня 2004 року, що видана ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 та посвідчена приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 19 квітня 2004 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7; біржову угоду №НОМЕР_2 купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21213, 2002 року випуску, № двигуна НОМЕР_3, укладену на товарній біржі "Наша" між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; біржову угоду № НОМЕР_1 купівлі-продажу автомомбіля "Сузукі Вагон", 2001 року випуску, № кузоваНОМЕР_4, укладену на Українській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; зміни до статуту ПП "ІНФОРМАЦІЯ_1", внесені на підставі довіреності від 4 березня 2004 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 лютого 2006 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначені рішення та ухвалу і постановити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Постановляючи рішення, суди виходили із того, що при укладенні довіреності на ім'я ОСОБА_3 останній, навмисно ввів позивачку в оману щодо обставин правочину, які мають істотне значення. Зокрема, ним навмисно замовчено те, що він без довіреності мав повноваження на управління підприємством.

Крім того, ОСОБА_3 настояв на підписанні довіреності з наданням повноважень на усі дії, у тому числі на розпорядження майном, чого позивачка не хотіла.

Тому за положеннями ст. 230 ЦК України цей правочин є недійсним, та оскільки послідуючи правочини укладені на підставі цієї довіреності, вони також є недійсними.

Проте погодитися з такими висновками не можна, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях про обставини справи, а не на зібраних доказах, та рішення судів не відповідають нормам матеріального права.

Так, за положеннями ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ІНФОРМАЦІЯ_1тина перша ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Зі змісту цієї статті вбачається, що вона не поширюється на односторонні правочини, якими, зокрема, є довіреність. Тому застосування до одностороннього правочину ст. 230 ЦК України є невірним.

Крім того, обставини, які зазначені судом у рішенні не є обманом в розумінні цієї статті.

Форма довіреності відповідає чинному законодавству та нотаріально посвідчена. Як у ній зазначено (а.с. 73), позивачка уповноважує ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями. Перелічуються всі повноваження.Зміст ст.ст. 203, 214, 244, 247- 250, 1000 ЦК України їй роз'яснено. Довіреність підписана ОСОБА_1 у присутності нотаріуса, дієздатність позивачки перевірено, що також підтверджується судово- психіатричною експертизою від 25 листопада 2004 року.

Із її змісту (а.с. 73) вбачається, що ОСОБА_3 мав повноваження на вчинення дій, які нею оскаржуються. Він їх вчинив.

Крім того, у позовній заяві від 6 вересня 2004 року позивачка просила визнати недійсною довіреність з підстав, визначених ст. 225 ЦК України. Після проведення 25 листопада 2004 року судово-психіатричної експертизи, якою встановлено, що позивачка психічним захворюванням не страждає, та у період укладення довіреності усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, вона 23 листопада 2005 року змінила позовні вимоги та стала вимагати визнання недійсною довіреність з підстав положень ст. 230 ЦК України, які не могли бути вчинені до одностороннього правочину.

Оскільки судами застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 лютого 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Рішення оскарженню не підлягає.