КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            12.01.2006

                             (Витяг)

     У березні 2005 р.  К.С.О.  звернувся до  суду  з  позовом  до
К.С.М.,  третя  особа  - виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне
управління (далі - управління),  

про   визнання таким, що втратив право користування жилим 

приміщенням.  

На обґрунтування позовних

вимог він зазначив,  що з квітня 2001 р.  проживає та прописаний у

квартирі в м.  Черкасах,  яка належала його бабусі,  котра померла

2 серпня 2004 р.  Відповідач, його дядько, проживав у цій квартирі

до  2002  р.,  але  згодом  одружився  й  став  проживати за іншою

адресою.

     Пославшись на те,  що К.С.М.  не користується спірним  житлом
без поважних причин,  К.С.О. просив задовольнити позовні вимоги на
підставі ст. 71 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
        .

     Соснівський районний суд м.  Черкас рішенням  від  21  квітня
2005 р. у задоволенні позову відмовив.

     Апеляційний суд  Черкаської  області  рішенням  від  6  липня
2005 р.  зазначене судове рішення скасував і постановив нове - про
задоволення позову.

     У касаційній  скарзі  К.С.М.,  пославшись  на порушення судом
норм  матеріального  права,  просив  рішення   апеляційного   суду
скасувати, а районного суду - залишити в силі.

     Колегія суддів  Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду  України  дійшла  висновку,  що  касаційна  скарга   підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Відповідно до вимог ст.  213 ЦПК 2004 р.  ( 1618-15 ) (1618-15)
         рішення
суду повинно бути законним і обґрунтованим.  Законним  є  рішення,
яким  суд,  виконавши  всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив
справу згідно із законом.  Рішення вважається обґрунтованим,  якщо
воно  ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,  на
які сторони посилаються як на підставу своїх вимог  і  заперечень,
підтверджених  тими  доказами,  які  були  досліджені  в  судовому
засіданні.

     Згідно зі ст.  71 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
         при  тимчасовій  відсутності
наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення
протягом шести місяців.  Якщо наймач або  члени  його  сім'ї  були
відсутні  з  поважних  причин  понад  шість місяців,  цей строк за
заявою відсутнього може бути  продовжено  наймодавцем,  а  в  разі
спору - судом.

     Апеляційний суд,   скасовуючи   рішення   районного   суду  й
постановляючи нове - про задоволення вимог К.С.О., виходив з того,
що відповідач не проживає у спірній квартирі з 2002 р., а проживає
за іншою адресою разом із дружиною.

     Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

     У матеріалах справи наявна довідка управління від 11  березня
2005  р.  про  те,  що в спірній квартирі зареєстровано дві особи:
відповідач у справі - наймач К.С.М. і позивач - піднаймач К.С.О.

     Суд першої інстанції,  відмовляючи в позові К.С.О., правильно
зазначив,  що  піднаймач  не  має  права вимагати визнання наймача
квартири таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

     Задовольняючи позов  К.С.О.,  суд  апеляційної  інстанції  не
звернув  уваги на його правовий статус піднаймача і на те,  чи має
він право звертатися до суду із зазначеним  позовом.  Не  врахував
апеляційний суд і положення ч. 2 ст. 71 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
        .

     За таких  обставин  колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України,  керуючись ст.  336 ЦПК  2004  р.
( 1618-15   ) (1618-15)
        ,   касаційну  скаргу  К.С.М.  задовольнила:  рішення
Апеляційного  суду  Черкаської  області  від  6  липня   2005   р.
скасувала, рішення  Соснівського  районного  суду  м.  Черкас  від

21 квітня 2005 р. залишила в силі.