КОЛЕГІЇ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ
СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
12.01.2006
(витяг)
У квітні 2003 р. Д. і Г. звернулися до суду з позовом до
Онуфріївського будинку-інтернату для престарілих геріатричного
профілю (далі - будинок-інтернат) про відшкодування шкоди в сумі
9 тис. 920 грн за невиконання договірних зобов'язань, пов'язаних з
тимчасовим обробітком землі. На обґрунтування позовних вимог
зазначили, що 4 квітня 2002 р. між ними та колишнім директором
будинку-інтернату була укладена усна домовленість про обробіток 8
гектарів землі, яка була закріплена за будинком-інтернатом, але не
використовувалася за цільовим призначенням й була в занедбаному
стані. Згодом між сторонами було укладено письмовий договір про
тимчасовий обробіток землі, нагляд і виконання робіт з вирощування
врожаю та його збір. Усі ці роботи були виконані й посівний
матеріал був придбаний за рахунок Д. і Г. Згідно з договором
відповідач повинен був передати їм за виконання робіт 90%
зібраного врожаю, однак цього не зробив, самостійно зібрав урожай
і жодного розрахунку з позивачами не провів.
Онуфріївський районний суд рішенням від 14 серпня 2003 р.,
яке залишив без зміни Апеляційний суд Кіровоградської області
ухвалою від 11 листопада 2003 р., позовні вимоги Д. і Г.
задовольнив частково: постановив стягнути з Онуфріївського
геріатричного пансіонату (далі - пансіонат), правонаступника
будинку-інтернату, на користь позивачів по 2 тис. 667 грн 87 коп.
кожному з вирахуванням передбачених законодавством податків,
зборів та обов'язкових платежів до бюджету.
Пансіонат звернувся до Верховного Суду України із касаційною
скаргою, в якій просив скасувати постановлені судові рішення й
направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з
підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного
застосування норм матеріального права, зокрема статей 202-1 , 203
ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
1963 р. і ст. 50 Закону від 7 лютого 1991 р.
N 697-XII ( 697-12 ) (697-12)
"Про власність".
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково на підставі статей 41-44, 128,
148 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. та ст. 50 зазначеного Закону, місцевий
суд виходив з того, що між юридичною та фізичними особами був
укладений договір про тимчасовий обробіток землі площею 8 гектарів
для вирощування соняшнику, а тому зобов'язав відповідача виконати
умови договору - сплатити 90% вартості зібраного врожаю.
Погоджуючись із таким рішенням, апеляційний суд послався на
ст. 161 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. про загальні умови виконання
зобов'язань.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної
інстанцій погодитися не можна з таких підстав.
Згідно зі ст. 2 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. земельні відносини
регулюються земельним законодавством. Відповідно до статей 125,
126 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
право на використання земельної ділянки, крім
власника чи постійного землекористувача, яке посвідчене державним
актом, може виникнути в інших осіб після укладення договору оренди
і його державної реєстрації. Використання земельної ділянки до
одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної
реєстрації забороняється.
Відносини, пов'язані з орендою землі, зокрема щодо набуття та
здійснення права на оренду, згідно з п. 6 ст. 93 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
регулюються законами, передусім Законом від 6 жовтня 1998 р.
N 161-XIV ( 161-14 ) (161-14)
"Про оренду землі".
Районний суд, керуючись нормами цивільного права, на
порушення статей 202-1, 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, 1963 р. не перевірив
доводів представника відповідача про те, що відповідно до
укладеного договору позивачі не мали права використовувати
земельну ділянку, надану в користування відповідачу, та у зв'язку
з цим у них не могло виникнути право на стягнення 90% вартості
зібраного врожаю.
Суд апеляційної інстанції не усунув зазначених порушень
законодавства і, не дотримавши вимог ч. 2 ст. 313 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
1963 р., відхиляючи апеляційну скаргу, не зазначив конкретні факти
й обставини, що спростовують доводи про зловживання і порушення
норм земельного права при оформленні наданого позивачами договору.
Оскільки зазначені порушення процесуального права призвели до
неправильного вирішення справи, колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336,
338 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
1963 р., касаційну скаргу будинку-інтернату
задовольнила: рішення Онуфріївського районного суду
Кіровоградської області від 14 серпня 2003 р. та ухвалу
Апеляційного суду цієї області від 11 листопада 2003 р. скасувала
і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.