Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Мотор-Банк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року

у справі № 808/978/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Мотор-Банк"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

Публічне акціонерне товариство "Мотор-Банк" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року у справі № 808/978/16 позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію, викладену в листі Головного Управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 17.02.2016 № 521/10/08-01-15-01-10.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі № 808/978/16 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року у справі № 808/978/16 скасовано та прийнято нову постанову. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом від 02.02.2016 року вих.12/330 про надання роз'яснення щодо застосування норм Податкового кодексу України (2755-17) , у якому просив відповідача надати консультацію щодо практичного застосування норм податкового законодавства, зокрема, п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, а саме: "Чи правильно банк розуміє, що операції, звільнені від оподаткування (ст. 197) не є операціями з постачання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, для цілей реєстрації платником податку на додану вартість?".

Листом від 17.02.2016 року № 521/10/08-01-15-01-10 про надання відповіді Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області повідомлено позивача, що особа в обов'язковому порядку повинна зареєструватися платником податку на додану вартість, якщо вона здійснює операції, які є об'єктом оподаткування (в тому числі і ті, які звільнені від оподаткування), і загальна сума таких операцій перевищує 1 млн. грн. (без урахування ПДВ).

Позивач з такою консультацією не погодився та оскаржив її до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що її зміст суперечить нормам Податкового кодексу України (2755-17) , оскільки законодавець розрізняє оподатковувані операцій (тобто ті, що оподатковуються за відповідною ставкою) та операції, що звільнені від обкладення ПДВ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для цілей реєстрації платником ПДВ, відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, мають враховуватися всі операції, визначені розділом V цього Кодексу, окрім операцій, зазначених у ст. 196, як такі, що не є об'єктом оподаткування.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Податкового кодексу України).

За змістом п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (абз. 2 п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України).

Таким чином, кожен платник податків має право звернутись до податкового органу для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. При цьому податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію податкового органу із застосуванням конкретних норм податкового законодавства, в межах повноважень.

Нормами статей 180-211 Податкового кодексу України (2755-17) , які містяться у розділі V "Податок на додану вартість", регулюється питання щодо податку на додану варість.

Порядок реєстрації особи як платника податку на додану вартість регулюється статтями 180-183 розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України (2755-17) та регламентується Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Мінфіну від 14.11.2014 року № 1130 (z1456-14) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 року за № 1456/26233 (z1456-14) .

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

В силу п. 182.1 ст. 182 Податкового кодексу України якщо особа, яка відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.

Таким чином, податкове законодавство передбачає два випадки для реєстрації суб'єктом господарювання платником податку на додану вартість - обов'язковий за настання відповідних умом відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України та добровільний у відповідності до п. 182.1 ст. 182 Податкового кодексу України.

Для цілей оподаткування податком на додану вартість платниками податку є особи, перелік яких визначено пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 та п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктами "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях з: постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Водночас статтею 196 Податкового кодексу України передбачено операції, що не є об'єктом оподаткування, а у статті 197 Податкового кодексу України наведено перелік операції, звільнених від оподаткування.

Отже, до оподатковуваних операцій, тобто до операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ, для цілей реєстрації особи як платника ПДВ належать операції, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за основною ставкою, ставкою 7%, нульовою ставкою та звільнені від оподаткування.

Таким чином, якщо особа здійснює операції з постачання товарів/послуг на митній території України, що підлягають оподаткуванню ПДВ (тобто є об'єктом оподаткування ПДВ) згідно з розділом V Податкового кодексу України (2755-17) , загальний обсяг яких протягом останніх 12 календарних місяців перевищує 1000000 грн., то така особа згідно з вимогами Податкового кодексу України (2755-17) повинна подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням заяву і відповідно зареєструватись як платник ПДВ в обов'язковому порядку.

Висновки суду першої інстанції про те, що спірна податкова консультація не узгоджується з нормами Податкового кодексу України (2755-17) , є помилковими.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мотор-Банк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі № 808/978/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.