СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.01.2006
(Витяг)
У січні 2005 р. ТОВ "Н" звернулось із позовом до Страхової
компанії
про стягнення страхової суми, пені, індексу інфляції, 3% річних
на загальну суму 79327,45 грн.,
посилаючись на те, що
13 вересня 2002 р. між позивачем і відповідачем було укладено
договір страхування автомобіля "Сузуки Гранд Вітара", за яким
страхова сума становила 131077,11 грн. Дію договору було
продовжено до 11 вересня 2004 р.
18 січня 2004 р. з вини водія Я. сталася дорожньо-транспортна
пригода (далі - ДТП), у результаті чого був пошкоджений
застрахований автомобіль. Сума матеріальних збитків, завданих
пошкодженням автомобіля, становила 102256,50 грн. і цю суму мала
відшкодувати Страхова компанія. Але відповідач - Страхова
компанія, визнавши ДТП страховим випадком, зменшила страхову
виплату на 50%, посилаючись на те, що страхувальник порушив
п. 5.2.2 договору страхування. На думку позивача, такого порушення
не було.
Враховуючи порушення відповідачем строків виплати страхового
відшкодування, невиплату позовної суми страхового відшкодування,
позивач, крім суми страхового відшкодування з урахуванням індексу
інфляції, просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної
облікової ставки НБУ, 3% річних від простроченої суми та витрати у
справі.
Крім того, ВАТ "Н" просило визнати недійсними ч. 1 п. 6.2
договору страхування, укладеного між позивачем і відповідачем, у
частині визначення розміру страхового відшкодування на основі
дійсної вартості застрахованого автомобіля на дату укладення
договору та сертифікат N 1-Д додатка до договору страхування в
частині визначення відповідної вартості застрахованого автомобіля
в сумі 154208,38 грн., посилаючись на те, що указаний пункт
договору не відповідає ст. 9 Закону України "Про страхування" від
7 березня 1996 р. N 85/96-ВР ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, а зазначена відновна
вартість автомобіля - його реальній ціні та вартості, зазначеній
позивачем, при внесенні змін до договору страхування, що порушує
права позивача на отримання повного відшкодування.
Рішенням районного суду від 13 квітня 2005 р., залишеним без
зміни ухвалою апеляційного суду від 23 червня 2005 р., позов
задоволено частково. Визнано недійсним п. 6.2 ч. 1 договору
страхування засобів наземного транспорту, укладеного 13 вересня
2002 р. між ТОВ "Н" та Страховою компанією, у частині визначення
розміру страхового відшкодування на основі дійсної вартості
пошкодженого засобу наземного транспорту на дату укладення цього
договору. Визнано недійсним сертифікат N 1-Д до договору
страхування в частині визначення відновної вартості транспорту в
сумі 154208,38 грн. Стягнуто зі Страхової компанії на користь
ТОВ "Н" страхове відшкодування в сумі 56143,28 грн., пеню в сумі
7212,55 грн., інфляційні збитки в сумі 6158,03 грн., у рахунок
повернення мита - 695,14 грн., за послуги спеціаліста -
220,32 грн., за послуги адвоката - 2 тис.грн., а загалом -
72429,32 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Страхова компанія просить скасувати
судові рішення і закрити провадження в справі, посилаючись на
порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з положенням п. 1 ст. 24 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
(у
редакції 1963 року), яка діяла на час розгляду справи, загальним
судам підвідомчі справи зі спорів, що виникають із цивільних
правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин.
Відповідно до ст. 102 ЦПК України (у редакції 1963 року) сторонами
в цивільному процесі є позивач та відповідач.
Справи, в яких сторонами є підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи, згідно з положеннями статей 1,
12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підвідомчі господарським судам.
Оскільки в цій справі і позивач, і відповідач є юридичними
особами, то така справа підвідомча господарському суду.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а
провадження в справі - закриттю на підставі вимог п. 1 ст. 205 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, тому колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336,
340 ЦПК України, касаційну скаргу Страхової компанії задовольнила.
Рішення районного суду від 13 квітня 2005 р. та ухвалу
апеляційного суду від 23 червня 2005 р. скасувала. Провадження у
справі за позовом ТОВ "Н" до Страхової компанії про стягнення
страхової суми, відшкодування збитків і визнання частково
недійсним договору страхування закрила.
"Судова практика", N 2, 2006 р.