У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Гуменюка В.I., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
Державного казначейства України, Шевченківського районного
управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ
України у м. Києві про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
Державного казначейства України, Шевченківського районного
управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ
України у м. Києві про відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що постановою слідчого Шевченківського РУ ГУ МВС
України в м. Києві від 7 травня 2004 року вона була притягнута в
якості обвинуваченої за скоєння злочину, передбаченого ст. 364 ч.
2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Крім того, постановою слідчого
Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 17 травня 2004
року було накладено арешт на її приватне майно - квартиру та
автомобіль.
Посилаючись на те, що притягнення її до кримінальної
відповідальності відбулося без відповідних доказів і кримінальна
справа відносно неї була закрита за відсутністю в її діях складу
злочину, просила стягнути на її користь 100 000 грн. на
відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн. витрат на правову
допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду М. Києва від 17
листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково:
стягнуто з Державного казначейства України на її користь 10 000
грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн. витрат на
правову допомогу.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 червня 2007 року
рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада
2006 року змінено: зменшено розмір моральної шкоди до 3 000 грн.,
в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційних скаргах ОСОБА_1, Шевченківське РУ ГУ МВС України
у м. Києві та Державне казначейство України просять скасувати
ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення
суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час ухвалення
рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини,
якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами
вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення
строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення
справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини
сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма
підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов
задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між
сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне
виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування
заходів забезпечення позову.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, як суд першої
інстанції, так і суд апеляційної інстанції виходили з того, що
порушена відносно ОСОБА_1 кримінальна справа закрита за
відсутності у діянні складу злочину, передбаченого ст. 364 ч. 2 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а тому відповідно до ст. 3 Закону України
"Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
вона має право на відшкодування
моральної шкоди.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Судами встановлено, що слідчим відділом Шевченківського РУ ГУ
МВС України в м. Києві були порушені відносно ОСОБА_1 кримінальні
справи за ознаками злочинів, передбачених статтями 367 ч. 2, 364
ч. 2, 191 ч. 5, 366 ч. 2, 27 п. 5, 190 ч. 4 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Зазначені справи були об'єднані в одне провадження.
Постановою слідчого Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.
Києві від 29 листопада 2004 року кримінальну справу за
обвинуваченням ОСОБА_1 по епізоду зловживання службовим
становищем, передбаченого ст. 364 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
закрито в зв'язку з відсутністю в її діях ознак злочину. Обраний
28 квітня 2004 року відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді
підписки про невиїзд скасований.
Слідство по об'єднаній кримінальній справі відносно ОСОБА_1
за ознаками складу злочину, передбаченого статтями 367 ч. 2, 191
ч. 5, 366 ч. 2, 27 п. 5, 190 ч. 4 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
триває.
Згідно зі ч. 1 ст. 1176 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, завдана
фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного
притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного
застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або
підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного
накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи
виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі
незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання,
попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"
( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку,
передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення
виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку
суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про
повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий
розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого,
незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в
ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи
обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно,
незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших
процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи
громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2)
закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину,
відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі
обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні
кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав,
зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; 4) закриття
справи про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст. 214 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
зазначених вимог закону не врахував та не перевірив
наявність правових підстав для настання відповідальності за ч. 1
ст. 1167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
по відшкодуванню моральної шкоди, у
зв'язку з закриттям кримінальної справи відносно ОСОБА_1 тільки по
одному епізоду обвинувачення.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив
рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_1, Шевченківського районного
управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ
України у м. Києві та Державного казначейства України
задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду М. Києва від 17
листопада 2006 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 5
червня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ю.Л. Сенін
Судді:
В.I. Гуменюк
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк