Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ) № 0000861702 від 15.01.2016 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до даних податкового органу позивач отримав дохід за 126 ознакою (додаткове благо) у сумі 144886,70 грн., який не був відображений у декларації про майновий стан за 2014 рік як такий, що підлягає оподаткуванню відповідно до абз. "д" пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), а тому у відповідача були наявні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача на підставі повідомлення від 20.11.2015 року № 9816 та наказу від 20.11.2015 року № 308 проведено позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП- НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, за результатами якої складено акт № 944/1700/НОМЕР_1 від 07.12.2015 року.

Як вбачається з акта перевірки, згідно з інформацією з ЦБД ДЕФО України та інформації, наданої АТ "Райфайзен Банк Аваль" на письмовий запит ГУ ДФС у Львівській області у 2014 році. ФОП ОСОБА_4 окрім отриманих доходів, обов'язок щодо відображення яких у податковій декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, фактично отримувала ще інші доходи, а саме додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності в сумі 144886,70 грн.

У висновках вказаного акту перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п.176.1 ст.176, п.179.1 ст. 179 ПК України - неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 року; пп. 164.2.176 п. 164.2 ст.164, пп. 168.2.1 п.168.2 ст. 168 ПК України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 21 733, 01 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 944/1700/НОМЕР_1 від 07.12.2015 року, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2016 року № 0000861702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, на загальну суму 27166,26 грн., в т.ч. 21733,01 грн. основного платежу; 5433,25 грн. штрафних фінансових санкцій.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.47, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

У пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Згідно з абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Отже, з метою правильного вирішення даної справи судами попередніх інстанцій досліджувались обставини справи щодо наявності у позивача обов'язку подання річної декларації та, відповідно, щодо відображення у ній доходів на підставі абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа-повідомлення від 09.04.2014 р. АТ "Райфайзен Банк Аваль" надало відповідь позивачу про те, що за кредитним договором позивачу анульовано (прощено) заборгованість за пенею в розмірі 144886, 70 грн.

З огляду на встановлені обставини та вищевказані вимоги законодавства, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що нарахування пені є лише засобом забезпечення виконання зобов'язання перед банком. Штрафні санкції та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням не є доходом платника податків в розумінні ПК України (2755-17) , що підлягає оподаткуванню, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі № 813/233/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.