766/8638/16-ц Про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 15.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша, третя особа - головний лікар Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша Малицька Алла Павлівна, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 березня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який був уточнений в процесі розгляду справи, та остаточно просив визнати незаконним наказ Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша від 15 липня 2016 року № 148-к про його звільнення з посади лікаря-нейрохірурга міського інсультного центру згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України; поновити його на посаді лікаря-нейрохірурга та на посаді лікаря-нейрохірурга екстреної допомоги міського інсультного центру Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша; стягнути з Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2016 року до дня ухвалення рішення.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що з 30 вересня 2009 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах лікаря-нейрохірурга та лікаря-нейрохірурга міського інсультного центру клінічної лікарні Суворовського району (найменування змінено на Комунальний заклад Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша).

Наказом від 15 липня 2016 року № 148-к його було звільнено із займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і привалами внутрішнього розпорядку, згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_3 вважав звільнення незаконним, оскільки було порушено порядок проведення засідання профспілкового комітету, яке провели без попереднього запрошення та за відсутності головного лікаря, а також в день звільнення; відповідачем порушені норми ст. ст. 47, 49, 116 КЗпП, не надано копію наказу про звільнення, довідку про роботу та заробітну плату, не повідомлено про нараховані суми, належні при звільнені; не враховано норми п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України щодо систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Зазначав, що раніше накладені дисциплінарні стягнення мали штучний характер, викликані необ'єктивним ставленням до позивача, керівництво закладу у такій спосіб бажає позбавитися позивача як працівника; при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, не враховані положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну шкоду, обставини, за якими вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК (1618-15) України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 01 жовтня 2009 року з іспитовим терміном 6 місяців прийнятий на посаду лікаря-нейрохірурга стажера міського інсультного центру на 0,5 ставки та на 0,5 ставки на посаду лікаря-невропатолога стажера екстреної допомоги міського інсультного центру на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_5

Відповідно до наказу від 12 квітня 2013 року № 92-к, на підставі заяви ОСОБА_3, зазначено: вважати ОСОБА_3 працюючим на 0,5 ставки лікаря-нейрохірурга та на 0,5 ставки лікаря-нейрохірурга екстреної допомоги міського інсультного центру з 12 квітня 2013 року. Всього - 1 ставка.

Відповідно до посадової інструкції лікаря-нейрохірурга екстреної допомоги міського інсультного центру та посадової інструкції лікаря-нейрохірурга міського інсультного центру, які є однаковими за своїм змістом, до функцій ОСОБА_3, серед іншого, також входить: ведення історії хвороби хворого, в якій слід записувати дані огляду хворого із зазначенням часу огляду в історії хворого, за невчасне й неякісне ведення записів передбачена відповідальність; надання необхідної швидкої і невідкладної медичної допомоги; дотримання принципів медичної деонтології, ведення лікарської документації.

Також судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом від 13 червня 2016 року № 154 ОСОБА_3 була оголошена догана за неналежне виконання функціональних обов'язків, що полягало у допущенні діагностичної помилки, яка ґрунтується на неповноті збору анемнеза, поверхневому огляді пацієнта, недооцінці об'єктивного стану здоров'я. Також вказувалося на існування аналогічних випадків під час його трудової діяльності в лікарні.

Зазначений наказ ОСОБА_3 не оспорював.

Наказом від 15 липня 2016 року № 148-к ОСОБА_3 звільнений із займаної посади лікаря-нейрохірурга та з посади лікаря-нейрохірурга екстреної допомоги міського інсультного центру на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення за оспорюваним наказом від 15 липня 2016 року зазначено систематичне порушення посадової інструкції лікаря в частині невчасного надання допомоги пацієнту, неякісного ведення записів в історії хворого, недотримання норм медичної етики та деонтології при спілкуванні з пацієнтами та, як наслідок - завдання шкоди діловій репутації закладу, враховуючи, що до лікаря вже мало місце застосування дисциплінарного стягення у вигляді догани за аналогічні порушення (наказ від 13 червня 2016 року № 154).

Судами встановлено, що відповідно до висновків акта службового розслідування від 01 липня 2016 року, що був складений комісією, лікування та обстеження пацієнток ОСОБА_6, ОСОБА_7 проводилось згідно з локальними протоколами надання медичної допомоги з урахуванням стану захворювання, індивідуальних особливостей організму.

Комісія не може спростувати чи довести факт можливого перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння та/або отримання чи спонукання зі сторони лікаря до заявника додаткових витрат або спонсорської допомоги, тобто матеріального заохочення лікарем ОСОБА_3 від ОСОБА_6, оскільки керується у своїй роботі вивченою документацією. Проте, лікар-нейрохірург міського інсультного центру ОСОБА_3 у своїй роботі неодноразово не дотримувався принципів лікарської етики та деонтології в спілкуванні з пацієнтами в процесі лікування, що призводило до розвитку конфліктних ситуацій, нездорової атмосфери серед пацієнтів та систематичного порушення посадової інструкції лікаря-нейрохірурга в частині недотримання норм медичної деонтології, що є важливим складовим лікарської допомоги пацієнтам, а також завданню шкоди діловій репутації закладу.

Лікар-нейрохірург екстреної допомоги міського інсультного центру ОСОБА_3 у своїй роботі порушує пункти посадової інструкції: неподання вчасно допомоги хворому, що її потребує, а саме: пацієнту неврологічного відділення ОСОБА_7, порушує правило і пункт посадової інструкції якісне ведення записів історії хвороби на хворих, порушення принципів лікарської етики та деонтології, та правил взаємовідносин з колегами лікарні взагалі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначав, що працює завідувачем міського інсультного центру КЗ Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша, про інцидент, який стався з пацієнткою ОСОБА_7, знає зі слів чергового терапевта ОСОБА_9, яка зателефонувала йому та повідомила, що нейрохірург екстреної допомоги міського інсультного центру ОСОБА_3 відмовився від огляду ОСОБА_7 і тільки після телефонної розмови з начмедом здійснив огляд. Даний огляд був необхідний для виключення внутрішньочерепного крововиливу. У даній ситуації позивач порушив правила ведення записів історії хвороби та п. 1.6 Посадової інструкції чергового лікаря-терапевта приймального відділення, відповідно до якого розпорядження чергового лікаря обов'язкове для інших чергових лікарів стаціонару.

Судом також установлено, що з попереднього місця роботи - Херсонської обласної клінічної лікарні, ОСОБА_3 був звільнений за п. 3 ст. 40 КЗпП України, за час роботи в міській лікарні також мав випадки порушення медичної деонтології, про що свідчать накази (а. с. 235, 236), із яких вбачається його послідовна поведінка щодо порушення етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов'язків.

При звільненні ОСОБА_3 було отримано згоду профспілкого комітету.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент видачі наказу про звільнення ОСОБА_3, останній був таким, щодо якого існував не скасований та не оскаржений в подальшому наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності; службовою перевіркою встановлені порушення, які є підставою для застосування до ОСОБА_3 норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України; в порядку ст. 43 КЗпП України надано згоду про звільнення ОСОБА_3, а також враховані обставини, які підлягають врахування відповідно до ч. 3 ст. 149 КЗпП України.

З висновками судів погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Наведеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

При звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Вирішуючи позов про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та відшкодування моральної шкоди, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд має враховувати, що тільки правомірно накладені стягнення можуть бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому необхідно з'ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов'язків позивачем передувало його звільненню.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) Про практику розгляду судами трудових спорів, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. - 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Із наявного в матеріалах справи акта службового розслідування, датованого 13 червня 2016 року (а. с. 51-52) убачається, що комісія дійшла висновку про те, що мало місце порушення ОСОБА_3 в лікувально-діагностичному процесі, у зв'язку з чим запропоновано, в тому числі, посилити контроль за виконанням лікарями відділень своїх функціональних обов'язків та дотриманням принципів лікувально-діагностичного процесу згідно з локальними протоколами, а ОСОБА_3 оголосити догану.

Дисциплінарне стягнення у вигляді догани було накладено на позивача наказом від 13 червня 2016 року № 154 за неналежне виконання функціональних обов'язків, що полягало у допущенні діагностичної помилки.

Вважаючи доведеною наявність у діях позивача системності невиконання трудових обов'язків, суд не врахував, що зазначена в оспорюваному наказі невчасність надання допомоги пацієнту не ґрунтується на акті службового розслідування від 01 липня 2016 року, в якому констатовано, що лікування та обстеження пацієнток ОСОБА_6, ОСОБА_7 проводилось згідно з локальними протоколами надання медичної допомоги з урахуванням стану захворювання, індивідуальних особливостей організму.

При цьому одночасний висновок комісії про порушення позивачем правил щодо вчасного подання допомоги хворому ОСОБА_7, не ґрунтується на встановлених комісією обставинах зайнятістю ОСОБА_3 в огляді пацієнта, що перебував у цей час прийомному покої і також потребував консультації лікаря-невролога.

Погоджуючись із неякісністю ведення записів в історії хворого, як складової системного невиконання працівником своїх обов'язків, суд не звернув уваги на те, що такі висновки ґрунтуються на розбіжності у 10 хв. у записі про огляд хворого пацієнта, оцінки наявним в матеріалах доказам, що містять суперечливу інформацію щодо часу такого огляду, не надав, не встановив та не зазначив у рішенні, чи може бути таке порушення підставою для звільнення.

Приймаючи до уваги недотримання ОСОБА_3 норм медичної етики та деонтології при спілкуванні з пацієнтами, про що вказано у п. 3 висновку акта за наслідками службового розслідування від 01 липня 2016 року, суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК не звернув уваги на те, що у самому акті констатована лише некоректна поведінка ОСОБА_3 при телефонній розмові із медичним та лікарським персоналом, без зазначення будь-яких інших порушень, не з'ясував, чим підтверджуються такі порушення, вказані у наказі про звільнення, та дійшов передчасного висновку про недоведеність позову.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив, як усіх доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; в ухвалі не зазначив конкретних обставин й фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.