Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року,

У червні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" (далі - позивач, ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів") звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, податковий орган) № 0003221402 від 01.06.2016 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 154246,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0003211402 від 01.06.2016 року повністю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс", а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги пп. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наданими під час перевірки первинними документами не підтверджується здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЮВК ГРУП", ПВП "Авто-дізель сервіс". Перевірка ТОВ "ЮВК ГРУП" свідчить про відсутність попереднього придбання зазначеним підприємством поставленого позивачу товару, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведена планова виїзна перевірка ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої 23.05.2016 року складений акт перевірки № 142/15-32-14-02/00291411.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем ведення податкового та бухгалтерського обліку, тобто, ч. 2 ст. 3, ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, пп. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 2015 рік в сумі 155672 грн., п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за березень 2015 року в сумі 162665 грн.

Підставою для зазначених висновків про заниження позивачем податку на додану вартість та заниження податку на прибуток приватних підприємств стало те, що до перевірки не надані заявки на отримання товару, подорожні листи по операціям з ТОВ "ЮВК ГРУП", а надані товарно-транспортні накладні не містили всіх реквізитів, сертифікати якості товару не були перекладені на державну мову та актом перевірки контрагента позивача не підтверджено придбання ним поставленого позивачу товару, до перевірки не надані товарно-транспортні накладні та акти виконаних робіт по операціям з ПВП "Авто-дізель сервіс".

На підставі виявлених порушень, Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0003211402 від 01.06.2016 року, яким позивачу збільшена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 162665 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 81333 грн., податкове повідомлення-рішення № 0003221402 від 01.06.2016 року, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 155672 грн. (аркуші справи 14, 15).

Позивач не погодився із висновками податкового органу і нарахуванням податкових зобов'язань та звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003221402 від 01.06.2016 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 154246,5 грн. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003211402 від 01.06.2016 року повністю.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс" по виконанню укладених між зазначеними особами договорів поставки.

Між ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" та ТОВ "ЮВК ГРУП" 30.04.2014 року укладений договір поставки товарів № 10, за яким ТОВ "ЮВК ГРУП" зобов'язується передати у власність позивача товар, зазначений в специфікації та/або видаткові накладній, які є невід'ємною частиною договору, а ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором. Відповідно до п. 1.3, 2.7, 7.1 зазначеного договору поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які подаються покупцем, разом з товаром надається видаткова накладна, документ, що підтверджує якість товару, поставка товару здійснюється постачальником.

Крім того, між ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" та ПВП "Авто-дізель сервіс" 02.07.2014 року укладений договір № 31 на міжнародні перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування при міжнародних перевезеннях вантажів автомобільним транспортом, за яким позивач замовляє, а підприємство ПВП "Авто-дізель сервіс" надає послуги по міжнародному перевезенню вантажів автомобільним транспортом та по організації таких перевезень. Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору перевезення вантажів здійснюється на підставі заявок позивача, які є невід'ємною частиною договору.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та формування витрат по господарських операціях з ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс" подано суду копії: договорів, специфікацій, заявок на отримання товару, податкових і видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, рахунків, заявок на здійснення міжнародних перевезень.

Позивач здійснював оплату за отримані товари та послуги шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Надані товарно-транспортні накладні містять всі необхідні дані щодо транспорту, яким здійснено перевезення, водія, пунктів навантаження, розвантаження, довіреності на отримання товару, його кількості, вартості, тощо.

Також, позивачем наданий сертифікат відповідності на FORMALON 622, отриманий ним від ТОВ "ЮВК ГРУП", який перекладений на державну мову та залучений до матеріалів справи.

Придбаний товар позивач використав при виготовленні стрічки ПВХ-О для ізоляції нафтогазопроводів, стрічки ПВХ, антикорозійної бітумно-полімерної системи "Бізом", які в подальшому реалізовані ПАТ "Укртрансгаз", ПАТ "Укртранснафта", про що свідчать калькуляції вартості виробництва товару, заявки на відвантаження товару, видаткові накладні, довіреності на отримання товару, товарно-транспорті накладні, тощо.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ "ЮВК ГРУП", ПВП "Авто-дізель сервіс" були включені до Єдиного державного реєстру і перебували на обліку платників податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс".

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс", оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеним договором, підтверджується первинними документами. Надані позивачем документи у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні і кількісні показники.

Доводи відповідача про порушення контрагентом позивача податкового законодавства при придбанні товарів по ланцюгу постачання суд касаційної інстанції відхиляє відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

При цьому, відповідачем не доведено, що ТОВ "ЮВК ГРУП" і ПВП "Авто-дізель сервіс" визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у справі № 815/2780/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.