Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_4 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова Олександра Миколайовича про примусовий привід боржника, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаною скаргою, мотивуючи тим, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. (далі - держвиконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ) від 9 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь стягувача публічного акціонерного товариства Златобанк (далі - ПАТ Златобанк) заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2013 року у розмірі 63 625 485, 96 грн, за кредитним договором від 29 березня 2013 року - 16 883 848,75 грн та про стягнення судових витрат в розмірі 1 827 грн.

16 серпня 2016 року ОСОБА_4 стало відомо, що в матеріалах виконавчого провадження наявна постанова державного виконавця про примусовий привід боржника від 26 липня 2016 року, яка направлена в органи Національної поліції.

Указану постанову про примусовий привід боржника вважав незаконною, оскільки в ній зазначено, що скаржник на неодноразові виклики державного виконавця не з'являвся без поважної причини, законні вимоги державного виконавця ігнорує, рішення суду не виконує.

Вказані підстави, викладені в оскаржуваній постанові не відповідають дійсності, оскільки боржник виконував всі вимоги державного виконавця у визначені строки, крім того, рішення суду відносно боржника не є таким, що має бути виконано ним особисто, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови.

Ураховуючи наведене, заявник просив визнати неправомірною і скасувати постанову держвиконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ про примусовий привід боржника від 26 липня 2016 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень держвиконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Сивокозова О.М. від 26 липня 2016 року про примусовий привід боржника з примусового виконання, виданого 22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Златобанк заборгованості.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні скарги на дії держвиконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ про примусовий привід боржника від 26 липня 2016 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для скасування постанови державного виконавця про привід боржника.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що постановою держвиконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ СивокозоваО.М. від 9 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Златобанк заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2013 року у розмірі

63 625 485,96 грн, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Златобанк заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2013 року у розмірі

16 883 848,75 грн та про стягнення з ОСОБА_4 на користь

ПАТ Златобанк судових витрат в розмірі 1 827 грн. Встановлено строк самостійно виконати рішення суду до 16 листопада 2015 року включно.

19 листопада 2015 року держвиконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ на адресу ОСОБА_4 направлено вимогу про надання письмових пояснень з приводу невиконання рішення суду та інших відомостей, необхідних для виконання рішення суду, а також необхідність з'явитися до державного виконавця 1 грудня 2015 року.

26 липня 2016 року державиконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ звернувся до ОСОБА_4 з аналогічною вимогою про надання письмових пояснень з приводу невиконання рішення суду та інших відомостей, необхідних для виконання рішення суду, а також про необхідність з'явитися до держвиконавця 16 серпня 2016 року.

Цього ж дня, держвиконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Сивокозова О.М СивокозовимО.М. винесено постанову про примусовий привід боржника на 16 серпня 2016 року з 14-00 до 16-00 години.

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, встановлено обов'язковість вимог державного виконавця щодо виконання рішень.

Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції.

Визначення обсягу необхідних дій для виконання рішення суду є виключною компетенцією державного виконавця.

За змістом ст. ст. 383, 387 ЦПК України суд вправі задовольнити скаргу та визнати неправомірними рішення, дії або бездіяльність державного виконавця лише в тому, випадку якщо такі рішення, дії або бездіяльність порушують права чи свободи скаржника. Наслідком розгляду такої скарги є не лише визнання неправомірними оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, але й зобов'язання державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити його порушені права чи свободи.

Апеляційний суд дав належну оцінку тим обставинам, що 19 листопада 2015 року державним виконавцем на адресу ОСОБА_4 було направлено вимогу про необхідність з'явитися особисто до відділу 1 грудня 2015 року.

1 грудня 2015 року ОСОБА_4 до відділу не з'явився, подав через свого представника письмові пояснення.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця не порушує права чи свободи ОСОБА_4, підстави для скасування її судом за правилами розділу VII ЦПК України (1618-15) відсутні.

Слід зауважити, що оскаржувана постанова державного виконавця про примусовий привід боржника через органи Національної поліції на 16 серпня 2016 року має одноразовий характер та не була виконана.

Посилання в касаційній скарзі на главу 7 Закону Про виконавче провадження, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, визначено категорію виконавчих проваджень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Така категорія виконавчого провадження, як виконання рішень суду щодо звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника знаходиться у інших главах Закону, а тому може бути виконане без особистої участі боржника, не заслуговує на увагу, оскільки подання письмових пояснень не звільняло ОСОБА_4 від обов'язку особисто з'явитися за викликом державного виконавця.

Доводи касаційної скарги про порушення державним виконавцем законних прав та інтересів ОСОБА_4 необґрунтовані та спростовуються матеріалам справи, зокрема тим, що останній на неодноразові виклики державного виконавця не з`являвся без поважних причин, законні вимоги державного виконавця ігнорує, судове рішення не виконує, що в силу покладених на державного виконавця обов'язків вживати передбачені Законом заходи примусового виконання рішень стало підставою для винесення постанови про примусовий привід боржника.

При вирішенні даної скарги судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.