Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Мойсюка М.І. Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому про визнання протиправною та скасування вимоги,

У травні 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу № Ф-3730 від 10 травня 2012 року на суму 911,99 грн та № Ф-737 від 19 березня 2013 року на суму 4572, 42 грн. та припинення нарахування єдиного соціального внеску як особі, яка отримує пенсію за віком та є підприємцем на спрощеній системі оподаткування. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому призначено пенсію за віком. А тому дії відповідача щодо нарахування йому недоїмки зі сплати страхових внесків незаконні, оскільки частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому про сплату недоїмки по внескам на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-3730 від 10 травня 2012 року на суму 911,99 грн та № Ф-737 від 19 лютого 2013 року на суму 5484,41 грн.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому звільнити ФОП ОСОБА_4 від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як особу пенсійного віку.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права.

ОСОБА_4 у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що досягнув пенсійного віку, а тому звільнення від сплати єдиного внеску не залежить від виду отримуваної пенсії. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.

Пeревіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Також позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" № 2262-XII (2262-12) від 09 квітня 2012 року (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ).

10 травня 2012 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому прийнято вимогу № Ф-3730 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 911, 99 грн, а 19 лютого 2013 року прийнято вимогу про сплату позивачем 5484,41 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не правомірно винесено вимогу щодо сплати єдиного внеску, оскільки позивач є пенсіонером за віком, а тому відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" звільнений від сплати єдиного внеску ( далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ).

Колегія суддів не погоджується з даним висновком виходячи із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України № 2464-VI (2464-17) .

Положення пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI зазначають, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту судової постанови - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

Згідно із частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті четвертому частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі ? пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих, які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 25 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення, зокрема, пенсійне страхування: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Отже, пенсіонер за віком, будучи раніше учасником загальнообов'язкового державного соціального страхування, мав право і скористався одним із видів пенсійного страхування - пенсією за віком, однак має право також на інші можливі для його статусу види соціальних послуг та матеріальне забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2464-VІ кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні, профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентуються Законом України № 2262-XII (2262-12) .

Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та Законом № 2262-ХІІ (2262-12) є різними державними пенсіями. Різниця при цьому зумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) , не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих, які досягли пенсійного віку для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 21-379а14.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.