Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Київського міського центру зайнятості, Донецького міського центру зайнятості про стягнення коштів за касаційною скаргою Донецького міського центру зайнятості на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до Київського міського центру зайнятості, Донецького міського центру зайнятості, у якому посилався на те, що 9 червня 2010 року наказом Донецького міського центру зайнятості йому було надано статус безробітного та призначена допомога по безробіттю. Проте, вже 21 вересня 2010 року наказом Донецького міського центру зайнятості він був знятий з обліку, а виплату допомоги по безробіттю було припинено, у зв'язку з виявленням факту подання ним нібито недостовірних даних під час взяття на облік як безробітної особи, а саме, через те, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець. З наведених підстав Донецький міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом про стягнення з нього незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 1 тис. грн, який судом першої інстанції було задоволено. Однак Донецький апеляційний адміністративний суд задовольнив його апеляційну скаргу та у задоволенні позовних вимог Донецького міського центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_4 незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 1 тис. грн відмовив. Посилаючись на зазначені обставини, просив судвизнати незаконним наказ Донецького міського центру зайнятості від 21 вересня 2010 року у частині щодо припинення виплати йому допомоги по безробіттю та зняття його з обліку як безробітного з 21 вересня 2010 року; зобов'язати Донецький міський центр зайнятості повернути йому кошти у сумі 439 грн 99 коп.; визнати незаконними та такими, що не відповідають дійсності, відомості, зазначені у Єдиній інформаційно-аналітичній системі Державної служби зайнятості (персональна картка № 050100610060200001) про неповернення позивачем будь-яких коштів; зобов'язати Донецький міський центр зайнятості видалити недостовірну інформацію та у трудовій книжці позивача зробити запис про припинення виплати допомоги по безробіттю відповідно до п/п е п. 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях; зобов'язати Донецький міський центр зайнятості відшкодувати йому моральну шкоду, заподіяну незаконними діями, у розмірі 30 тис. грн. та визнати незаконною відмову Київського міського центру зайнятості у не наданні йому статусу безробітного на підставі недостовірних даних; зобов'язати невідкладно зареєструвати його як безробітного з дня його звернення за сприянням у працевлаштуванні - з 17 грудня 2015 року.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року провадження в указаній справі в частині вимог ОСОБА_4 до Київського міського центру зайнятості, Донецького міського центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії закрито.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Донецького міського центру зайнятості на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 439 грн 99 коп. У частині вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Донецький міський центр зайнятості просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що наказом Донецького міського центру зайнятості від 9 червня 2010 року № НТ100609 ОСОБА_4 було надано статус безробітного та призначена допомога по безробіттю.

21 вересня 2010 року наказом Донецького міського центру зайнятості позивач був знятий з обліку, а виплату допомоги по безробіттю було припинено на підставі п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Постановою КМУ від 14 лютого 2007 року № 219 (219-2007-п) , у зв'язку з виявленням факту подання ОСОБА_4 недостовірних даних під час взяття на облік як безробітної особи, а саме через те, що відповідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, серія АД № 927013, позивач з 13 жовтня 2005 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

У березні 2011 року Донецький міський центр зайнятості звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 1 тис. грн. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь Донецького міського центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 1 тис. грн.

Із довідки про матеріальне забезпечення, що виплачене ОСОБА_4, вбачається, що позивач повернув на р/р центру зайнятості грошові кошти у розмірі 439 грн 99 коп. (а. с. 77).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року скасовано, у задоволенні позову Донецького міського центру зайнятості відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 6 квітня 2016 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року скасовано. Провадження в адміністративній справі за позовом Донецького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 1 тис. грн закрито.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанова від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що оскільки постанову, якою з позивача було стягнуто грошові кошти скасовано, тому наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Такі висновки судів ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.