У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.I., Барсукової В.М.,
Данчука В.Г., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Костопільська міська
рада, про визнання недійсним державного акта на право власності на
земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на
рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 31
липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області
від 7 листопада 2007 року,
встановила:
У січні 2007 року позивачі звернулися в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 проживає у квартирі № 1,
ОСОБА_2 - у квартирі № 3, а відповідачка ОСОБА_3 - у квартирі № 2
у будинку АДРЕСА_1. Зазначали, що вказані квартири приватизовані,
зазначений будинок складається з трьох ізольованих квартир та є
багатоквартирним жилим будинком, для обслуговування якого виділено
земельну ділянку площею 0,0605 га, на якій розташовані вказаний
жилий будинок і господарські будівлі.
Посилаючись на те, що на підставі рішення Костопільської
міської ради від 17 грудня 2002 року № 78, яким ОСОБА_3 передано в
приватну власність земельну ділянку площею 0,0098 га на вул.
Поліській, 10/2 у м. Костополі для обслуговування жилого будинку
та господарських споруд, їй видано державний акт на право
власності на вказану земельну ділянку від 11 серпня 2005 року,
просили визнати недійсним цей державний акт.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області
від 31 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного
суду Рівненської області від 7 листопада 2007 року, у задоволенні
позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення Костопільського
районного суду Рівненської області від 31 липня 2007 року, ухвалу
апеляційного суду Рівненської області від 7 листопада 2007 року та
ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права й
порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає частковому
задоволенню, а судові рішення - скасуванню з передачею справи на
новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким
суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу
згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі
повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються
як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення не відповідають зазначеним
вимогам із таких підстав.
Так, судами встановлено, що сторони у справі проживають у
будинку АДРЕСА_1: ОСОБА_1 - у квартирі № 1, ОСОБА_2 - у квартирі №
3, ОСОБА_3 - у квартирі № 2.
Згідно з даними Рівненського обласного бюро технічної
інвентаризації (далі - БТI) квартира № 1 у будинку АДРЕСА_1
зареєстрована на праві власності по 1/4 частині за ОСОБА_4,
ОСОБА_1, ОСОБА_1 ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право
власності, виданого виконавчим комітетом Костопільської міської
ради 9 січня 2002 року; квартира № 2 в указаному будинку
зареєстрована на праві власності по 1/5 частині за ОСОБА_3,
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право
власності, виданого Костопільською міською радою 14 травня 1998
року; квартира № 3 в указаному будинку зареєстрована на праві
власності по 1/3 частині за ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на
підставі свідоцтва про право власності, виданого Костопільською
міською радою 11 грудня 1995 року (а.с. 11).
Усі ці квартири знаходяться в жилому будинку квартирного типу
та приватизовані згідно із Законом України "Про приватизацію
державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
(а.с. 9-11, 25).
11 серпня 2005 року ОСОБА_3 на підставі рішення
Костопільської міської ради від 17 грудня 2002 року № 78 видано
державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0098
га, що розташована за адресою: м. Костопіль, АДРЕСА_2, для
обслуговування жилого будинку та господарських споруд (а.с. 7).
Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів
на право власності на землю та на право користування землею,
договорів оренди землі за № 010559100663 та виділено земельну
ділянку в натурі (а.с. 47).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про
визнання недійсним державного акта на право власності на землю,
виданого ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився
апеляційний суд, виходив із того, що цей акт видано на підставі
рішення компетентного органу, яке є чинним, і цим актом права
позивачів не порушуються, оскільки земельна ділянка площею 0,0098
га виділена відповідачці - одній зі співвласниць жилого будинку -
із земельної ділянки площею 0,0605 га, яка знаходиться в спільній
сумісній власності співвласників цього будинку і яка виділена для
обслуговування жилого будинку та господарських споруд.
Однак з такими висновками не можна погодитися, оскільки суд
дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.
Так, згідно зі ст. ст. 18-21 ЗК України земельний фонд
України відповідно до цільового призначення поділяється на дев'ять
категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від
характеру землекористування, системи державних органів, що
здійснюють функції державного управління землями та обсягом
компетенції цих органів у галузі управління використання земельних
ділянок.
Цільове призначення земель - це встановлені законодавством
порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей
відповідно до їх категорій.
Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від
категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування
території і є встановленою компетентним органом при наданні
земельної ділянки межею її використання для конкретного
призначення відповідно до затверджених планів розвитку території,
зонуванням земель, а також правовим режимом відповідної категорії
земель.
До однієї з таких категорій відносяться землі житлової та
громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах
населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової
забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального
користування відповідно до генерального плану населеного пункту,
іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського
устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та
місцевих правил забудови (п. "б" ч. 1 ст. 19, ст. ст. 38, 39 ЗК
України).
Порядок використання вказаних земельних ділянок регулюється
Законами України: "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
, "Про
планування і забудову територій" ( 1699-14 ) (1699-14)
, Типовими
регіональними правилами забудови, затвердженими наказом Державного
комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від
10 грудня 2001 року № 219 ( z0004-02 ) (z0004-02)
, зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 року за № 4/6292
( z0004-02 ) (z0004-02)
.
Як убачається з матеріалів справи - кадастрового номера
кварталу, спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки
житлової забудови площею 0,1256 га, на якій розташований
багатоквартирний жилий будинок (несадибної забудови) АДРЕСА_1, що
належав до державного житлового фонду, і не перебувала в
користуванні чи власності окремих громадян (а.с. 46, 47).
Вирішуючи спір і визнаючи правомірним надання відповідачці у
приватну власність частини зазначеної земельної ділянки, суд не
дослідив генеральний план цього населеного пункту, іншу
містобудівну документацію: плани розмежування земельних ділянок,
плани земельно-господарського устрою території міста із
зазначенням розміру та якісних характеристик земельних ділянок і
їх цільового призначення, хоча зазначені обставини мають суттєве
значення для правильного вирішення спору, ураховуючи, що
відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої
категорії та зміна цільового призначення земель здійснюється на
підставі рішень відповідних органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, а порядок використання земель житлової
та громадської забудови передбачений ст. 39 і ч. 1 ст. 42 цього
Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на
яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до
них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або
комунальної власності, надаються в постійне користування
підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління
цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого
будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у
власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані
багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі,
споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками
(чч. 2, 3 ст. 42 ЗК України).
При цьому під прибудинковою територією слід розуміти
встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та
проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної несадибної
житлової забудови, необхідну для розміщення й обслуговування
жилого будинку та пов'язаних із ним господарських і технічних
будівель і споруд, тобто нею є територія під жилим будинком,
проїзди та тротуари, озеленені ділянки та ігрові майданчики,
майданчики для відпочинку, занять спортом, тимчасового зберігання
автомобілів жителів будинку, для господарських цілей та інші
території, пов'язані з утриманням і експлуатацією будинку.
Виходячи з аналізу цільового призначення земельних ділянок,
на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм ст. 42
ЗК України, слід дійти висновку, що в разі приватизації
громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що
входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у
власність або надаватись у користування лише об'єднанню
співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України
"Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"
( 2866-14 ) (2866-14)
у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів
України від 11 жовтня 2002 року № 1521 "Про реалізацію Закону
України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"
( 1521-2002-п ) (1521-2002-п)
.
У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого
будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із
загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу
(допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його
технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають
порядок його використання.
Нормами земельного законодавства не передбачена можливість
передачі у власність окремих співвласників багатоквартирних
будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний
жилий будинок) або її частини.
Ураховуючи, що позивачі є співвласниками жилого будинку
(разом з іншими співвласниками жилого будинку, які не були
залучені судом до участі у справі), висновок суду про те, що
передачею в приватну власність відповідачки згідно з державним
актом частини земельної ділянки, яка відноситься до земель,
наданих для обслуговування багатоквартирного жилого будинку, не
порушуються їхні права, є помилковим.
Посилання в рішенні суду на постанову Костопільського
районного суду Рівненської області від 17 листопада 2006 року як
на доказ правомірності надання відповідачці земельної ділянки не
можна визнати обгрунтованим, оскільки за наявності в сторін спору
про право на земельну ділянку спір адміністративним судом вирішено
поза межами його компетенції, що не може бути перешкодою для
захисту позивачами свого права в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, усупереч вимогам ст. ст. 212 - 214 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
суди не встановили, чи є інші фактичні дані, які мають
значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали
оцінки наявним у справі доказам; не з'ясували, чи порушуються
права, свободи чи інтереси інших осіб - співвласників жилого
будинку; не залучили їх до участі у справі та вирішили питання про
права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що
відповідно до ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для
скасування рішення й передачі справи на новий розгляд.
За таких обставин, ураховуючи, що судом першої інстанції
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, судові
рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області
від 31 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської
області від 7 листопада 2007 року скасувати, передати справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.Г. Данчук
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко