6-19565св06 Про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування шкоди - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2005 року ОСОБА_1. пред'явив у суді позов до ОСОБА_2. про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Обгрунтовував свої вимоги тим, що 18 липня 2005 року згідно зі своїми службовими обов'язками, передбаченими Законом України "Про міліцію" (565-12) та Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) ним було надіслано запит до Тячівської РДПТI з вимогою надати інформацію про придбання нерухомого майна підприємствами до яких має причетність ОСОБА_2, який є директором декількох суб'єктів господарювання.

Після направлення цього запиту, 2 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до начальника управління Служби безпеки України (далі - УСБУ) в Закарпатській області із заявою, в якій зазначав, що працівник податкової міліції ОСОБА_1. причетний до незаконного відчуження та приватизації частини нерухомого майна Тячівської друкарні.

30 липня 2005 року відповідач надіслав письмові заяви на адресу начальника УСБУ в Закарпатській області та голови Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України), в яких зазначав, що використовуючи службове становище, ОСОБА_1. як працівник державної податкової міліції втручається в процес приватизації об'єктів, погрожує йому фізичною та матеріальною розправою.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у своїх заявах поширив інформацію, яка не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, позивач просив стягнути з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 27 червня 2006 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково: стягнуто на його користь із ОСОБА_2. 3 000 грн. моральної шкоди та 150 грн. витрат на оплату судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України (435-15) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом установлено, що 2 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до начальника УСБУ в Закарпатській області із заявою, в якій зазначав, що працівник податкової міліції ОСОБА_1. причетний до незаконного відчуження та приватизації частини нерухомого майна Тячівської друкарні.

30 липня 2005 року відповідач надіслав письмові заяви на адресу начальника УСБУ в Закарпатській області та голови ДПА України, в яких зазначав, що, використовуючи службове становище, ОСОБА_1. як працівник державної податкової міліції, втручається в процес приватизації об'єктів, погрожує йому фізичною та матеріальною розправою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що вказаними діями відповідача поширена щодо позивача негативна й образлива інформація, щостосується тверджень фактичного характеру - повідомлення про факт використання службового становища з корисливою метою, достовірність якої відповідачем не доведена, та яка принижує його честь, гідність і ділову репутацію.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Звернення до правоохоронного чи державного органу із заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника, не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Крім того, як убачається зі змісту заяв, наведені в них висловлювання є оціночними судженнями відповідача, критичною оцінкою певних фактів і недоліків, що мали місце в діяльності позивача на вищезазначеній посаді.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3. про офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 7 ЦК УРСР (1540-06) (справа № 1-9/2003 від 10 квітня 2003 року №8-рн/2003), межі допустимої інформації щодо посадових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України (254к/96-ВР) . Це право закріплено також у ст.10 Європейської конвенції "Про захист прав людини і основних свобод", яка відповідно до ст. 9 Конституції України (254к/96-ВР) є складовою частиною національного законодавства.

З урахуванням викладеного в судових інстанцій не було законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, - оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Українивирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 27 червня 2006 року скасувати.