766/16372/16-ц Про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - 01.11.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - виконавчий комітет районної у місті Херсоні ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_7 є батьками неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона із відповідачем у зареєстрованому шлюбі не перебувала, сторони проживають окремо, сімейних стосунків не підтримують.

Дитина проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні, позивач піклується про фізичний, духовний та моральний розвиток сина. Відповідач із сином не спілкується, добровільно допомоги на його утримання не надає, участі у додаткових витратах не приймає, вихованням дитини не займається.

У грудні 2015 року вона зареєструвала шлюб із громадянином Туреччини, який має постійне місце проживання та роботи, отримує стабільний дохід та приймає участь в утриманні та вихованні ОСОБА_7, який на території Туреччини навчається у дошкільному навчальному закладі.

Дитина перебувала у Турецькій Республіці протягом року згідно наданої відповідачем нотаріально посвідченої згоди на виїзд сина за кордон до 26 листопада 2016 року.

У зв'язку із закінченням строку, на який відповідачем наданий дозвіл на виїзд дитини за кордон, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_7 із проханням надати згоду на виїзд дитини за кордон, але відповідач безпідставно відмовляється надати такий дозвіл, чим чинить перешкоди у здійсненні нею заходів спрямованих на фізичний, духовний та моральний розвиток дитини.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просила суд надати дозвіл на виїзд із України громадянину, який не досяг 16-річного віку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу другого з батьків - ОСОБА_7, протягом двох років з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня 2017 року позов задоволено. Надано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в її супроводі дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України, а саме до Туреччини за місцем її реєстрації, терміном на два роки з дня набрання рішенням суду законної сили, без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено та надано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в її супроводі дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України, а саме до Турецької Республіки, терміном на три місяці, з моменту набрання рішенням законної сили до 24 червня 2017 року, без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_6просить скасувати рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2017 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня 2017 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що у позивача є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, де дитина мешкала разом з матір'ю та відвідувала навчальний заклад, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд малолітньої дитини за межі України для тимчасового перебування, а умови тимчасового перебування за кордоном для фізичного та духовного розвитку ОСОБА_8 не порушують інтереси дитини.

Змінюючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив з того, що нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини за рішенням суду може бути наданий лише тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди іншого із батьків, обумовлений відповідною метою. Надання судом дозволу на виїзд дитини за кордон терміном на два роки суперечить матеріальним нормам права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини та можуть позбавити батька дитини можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні із сином.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є батьками неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сторонами не заперечувалося, що за їх домовленістю місце проживання дитини визначено разом із матір'ю.

26 листопада 2015 року відповідач ОСОБА_7 за нотаріально посвідченою заявою надав згоду на тимчасові поїздки його сина ОСОБА_7 за кордон, у тому числі до Туреччини, протягом року у супроводі позивача.

30 грудня 2015 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб із громадянином Туреччини ОСОБА_11, з яким проживала разом із малолітнім сином у Турецькій Республіці, в Анталії, район Аланії, де ОСОБА_7 зарахований до школи та відвідує дошкільний навчальний заклад.

Також встановлено, що згідно рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 26 вересня 2014 року із відповідача ОСОБА_7 стягнуто кошти на утримання малолітнього сина ОСОБА_7.

Згідно довідки-розрахунку державного виконавця від 12 листопада 2015 року заборгованість ОСОБА_7 по сплаті аліментів за період із серпня 2014 року по жовтень 2015 року становила 4 570,20 грн. Розрахунок свідчить, що за вказаний період відповідачем не був здійснений жодний платіж на погашення заборгованості.

Відповідно до заяви ОСОБА_6 заступнику начальника Комсомольського РУЮ у м. Херсоні - начальнику ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона, вона просила повернути без виконання виконавчий лист про стягнення аліментів з ОСОБА_7 на її користь у зв'язку з тим, що боржник допомоги не надає на утримання дитини, а вони з дитиною проживають за кордоном і за усною домовленістю боржник надав право виїзду дитині за кордон.

Із пояснень ОСОБА_6 та її представника, представника виконавчого комітету Корабельної районної у місті Херсоні ради встановлено, що відповідач не займається вихованням сина, за весь час перебування дитини в Україні із листопада 2016 року не проявляє відносно сина турботи, не намагався зустрітися із ним. До органів опіки та піклування щодо вирішення питання про визначення днів для спілкування із сином не звертався.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради від 10 січня 2017 року вони не заперечують проти тимчасового виїзду малолітнього ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері до держави Туреччини терміном на два роки.

При цьому, в ході розгляду справи, відповідач доказів того, що позивачем чиняться йому перешкоди у спілкуванні із дитиною, не надав.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) , Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (231-95-п) (зі змінами).

За змістом п. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі -Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Статтею 18 Конвенції зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Змінюючи рішення районного суду апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України не перевірив належним чином всіх обставин у справі, зокрема не звернув уваги на те, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із громадянином Туреччини ОСОБА_11, з яким проживає разом із малолітнім сином у Турецькій Республіці, в Анталії, район Аланії, тобто дитина постійно проживає разом із матір'ю, з якою у неї склався тісний емоційний зв'язок, розірвання якого може завдати шкоди інтересам дитини, що є неприпустимим виходячи із зазначених вище положень Конвенції про права дитини, а також ОСОБА_7 зарахований до школи та відвідує дошкільний навчальний заклад Турецькій Республіці.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не брав та не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з сином, матеріально не підтримує, тим самим не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав вірну оцінку всім зібраним у справі доказам та з урахуванням указаних норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, врахувавши при цьому права та інтереси малолітнього ОСОБА_7, його потребу в материнській любові і турботі, знаходження дитини на утриманні матері та головне необхідність закінчення навчання у дошкільному закладі.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня 2017 року.