Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого: Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Калашнікової О.В.,

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.09.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щорічної грошової допомоги,

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Конотопського міськрайонного суду Сумської області з позовом до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок йому, як учаснику бойових дій, щорічної грошової допомоги за 2012-2015 роки включно в розмірі, встановленому ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.09.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 року, залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Підставою залишення без розгляду позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції вказали пропуск строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції у зв'язку з таким.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач 27.09.2016 року звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок йому, як учаснику бойових дій, щорічної грошової допомоги за 2012-2015 роки включно в розмірі, встановленому ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки таку допомогу він отримував щорічно до 5 травня не в повному обсязі.

Отже, обставини, що зумовили звернення позивача до суду з даним позовом, були відомі йому ще при отриманні допомоги у 2012-2015 роках.

При цьому, статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Таким чином, законом встановлений граничний строк, до якого особа може звернутись із заявою на отримання разової грошової допомоги у разі її не отримання до 5 травня - 30 вересня.

Після вказаної дати у разі неотримання допомоги, або отримання її у неналежному розмірі особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Однак, із даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 27.09.2016 року, що підтверджується штампом відділення зв'язку на конверті, тобто із порушенням шестимісячного строку звернення до суду із таким позовом.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Суди встановили, що у позовній заяві та доданих до неї матеріалах відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

При цьому, колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду з адміністративним позовом, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами, а такі докази позивачем не надано.

Не зазначено причин пропуску строку і в касаційній скарзі позивача.

Натомість щодо строків звернення до суду позивач зазначав в апеляційній скарзі.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені позивачем обґрунтування є помилковими.

Так, в апеляційній скарзі позивач зазначав, що відповідно до частини 2 статті 100 КАС України та статті 267 Цивільного кодексу України пропуск строку звернення не позбавляє можливості звернутись з позовом. А у позові з мотивів пропуску строку звернення до суду може бути відмовлено лише, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Проте, відповідно до частини 2 статті 100 КАС України (у редакції, що була чинна на час звернення з позовом) позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Тобто вказана норма на час звернення з позовом не містила зазначених позивачем положень.

Натомість, до внесення змін у КАС України (2747-15) згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI (2453-17) дійсно існувала інша редакція статті 100, у частинах 1, 3 якої було зазначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Проте, вказана редакція статті 100 КАС України до спірних правовідносин не може бути застосована, оскільки відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Це означає, що позивач при зверненні до адміністративного суду (у цьому випадку 26.09.2016 року) повинен керуватись чинними у відповідний час положеннями КАС України (2747-15) , так само як і суд під час вирішення питання про дотримання строку подання позову.

При цьому, станом на 26.09.2016 року редакція статті 100 КАС України не містила положень, відповідно до яких умовою відмови у задоволенні позову з мотивів пропущення строку звернення суду є наполягання на цьому однієї із сторін. Так само вказана редакція не містила й норми, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Стосовно застосування статті 267 Цивільного кодексу України суд зазначає, що положення щодо позовної давності, які містяться у Цивільному кодексі України (435-15) , до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки до застосовувати належить саме положення статей 99, 100, КАС України (2747-15) , які по-іншому врегульовують застосування положень щодо наслідків пропуску строку звернення до суду, а саме суд їх застосовує з власної ініціативи. Подання особами, що беруть участь у справі заяв про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду КАС України (2747-15) не передбачає.

Зазначений висновок підтверджується статтею 1 КАС України, відповідно до якої Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилався також і на статтю 102 КАС України (Поновлення та продовження процесуальних строків). Проте, вказана стаття до спірних правовідносин не застосовується, оскільки її частиною 4 передбачено, що правила даної статті не поширюються на строки звернення до адміністративного суду.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на постанову Пленуму ВАСУ від 06.03.2008 року № 2 (v0002760-08) стосовно строків звернення до суду, оскільки вказана постанова стосується застарілої редакції відповідних положень КАС України (2747-15) .

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення позову без розгляду.

Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.09.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.