Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року

у справі № 826/8087/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (далі - позивач, ТОВ "Імпел Гріффін Груп") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000712202 від 17 січня 2013 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Імпел Гріффін Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ТФМ-Груп" за серпень 2012 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2012 року № 1253/22-2/35634872.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем положень ст.185, п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201.4., п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, а також п.3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за червень, серпень 2012 року на 1 066 006,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, 27 січня 2013 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000712202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 066 006,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 533 003,00 грн.

Суд першої інстанції погодився із такими висновками податкового органу та в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу та суду першої інстанції, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "ТФМ-Груп" 05 січня 2012 року укладено договір № 05-1/12 про надання послуг, за яким позивач, як замовник, доручав, а контрагент, як виконавець, зобов'язувався якісно, власними силами надавати послуги з прибирання об'єктів замовника, обумовлені цим договором, сприяти здійсненню інших функцій, пов'язаних з діяльністю замовника, а також надавати інші послуги за згодою сторін.

Власники та адреси об'єктів прибирання, види робіт та площа прибирання відображені в заявці на виконання робіт від 20 липня 2012 року, яку підписано уповноваженими особами та скріплено печатками позивача та контрагента.

Фактичний рух активів, із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

Використання позивачем придбаних товарів (робіт та послуг) у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .