Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя: Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 р.

у справі № 816/1814/16

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Полтаві від 22 липня 2015 року № 190-17.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником транспортного засобу - легкового автомобілю марки LAND ROVER, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації - 09.10.2013р., з обємом двигуна 4999 куб. см., що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

22.07.2015 р. ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення № 190-17, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу щодо нарахування транспортного податку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , яким введено новий податок з громадян України - транспортний податок шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Із набранням чинності вказаної статті ПК України (2755-17) 01.01.2015 р., власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

При цьому обов'язок із сплати транспортного податку покладено на його платників починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу).

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1.), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII (71-19) , що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України (2755-17) є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Так, відповідно до п. 8.3. ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом (2755-17) до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України (2755-17) ).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України (2755-17) ).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України (2755-17) ).

При цьому згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

З аналізу наведених норма вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. При цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII (71-19) органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області відхилити.

2.Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .