Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2016 року,

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 вересня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 37 тис. доларів США на строк до 27 вересня 2025 року зі сплатою 15,5 % річних за користування кредитними коштами.

На забезпечення кредитних зобов'язань 27 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала і станом на 24 квітня 2015 рокудопустила заборгованість у розмірі 38 585 доларів 50 центів США, що є еквівалентом 869 372 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 31 654 доларів 20 центів США, що є еквівалентом 713 202 грн 77 коп.; заборгованість за процентами у розмірі 3 146 доларів 52 центів США, що є еквівалентом 70 894 грн 44 коп.; пеня у розмірі 3 784 доларів 78 центів США, що є еквівалентом 85 275 грн 12 коп.

Ураховуючи викладене та те, що відповідачі на вимоги банку не реагували, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2005 року у розмірі 38 585 доларів 50 центів США, що є еквівалентом 869 372 грн 33 коп.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2005 року у розмірі 38 585 доларів 50 центів США, що є еквівалентом 869 372 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 31 654 доларів 20 центів США, заборгованість за процентами у розмірі 3 146 доларів 52 центів США, пеня у розмірі 3 784 доларів 78 центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2005 року у розмірі 34 800 доларів 72 центи США, що є еквівалентом 784 097 грн 21 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 31 654 долари 20 центів США, що є еквівалентом 713 202 грн 77 коп.; заборгованість за процентами у розмірі 3 146 доларів 52 центи США, що є еквівалентом 70 894 грн 44 коп.; пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання у розмірі 85 275 грн 12 коп.

У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитними договорами не виконала, то це є підставою для стягнення з неї заборгованості за цим договором. При цьому внаслідок порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тому суд стягнув заборгованість і з поручителя.

Апеляційний суд, змінюючи заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості, визначивши її як у доларах США, так і в гривневому еквіваленті, а пеню - в гривні. Також апеляційний суд зазначив, що узв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором та виникненням заборгованості ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" використалопередбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 6.5 кредитного договору право на односторонню зміну умов цього договору, установивши новий строк виконання основного зобов'язання - 30 березня 2015 року, банк пред'явив позов 30 травня 2015 року, тобто в межах установленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 27 вересня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 37 тис. доларів США на строк до 27 вересня 2025 року зі сплатою 15,5 % річних за користування кредитними коштами.

На забезпечення кредитних зобов'язань 27 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала і допустила заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (435-15) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України (435-15) поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 15 числа кожного місяця(п. 5.1. ), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України (435-15) шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Судом установлено, що банк пред'явив позов до поручителя 30 травня 2015 року, однак станом на 1 грудня 2014 року, тобто за шість місяців до дати звернення до суду, існувала прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 365 доларів 97 центів США та за процентами у розмірі 1 669 доларів 53 центи США.

Крім того, згідно з розрахунком кредитної заборгованості станом на 9 грудня 2013 року нараховувалася пеня за період прострочки (а.с. 260).

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та не перевірив, чи не припинилась порука в частині зобов'язання по сплаті зазначених сум.

Крім того, 13 жовтня 2015 року відбулось погашення кредиту в розмірі 93 долари 26 центів США, а в період з 24 квітня 2015 року до 26 січня 2016 року - погашено проценти у розмірі 963 долари 67 центів США.

Проте апеляційний суд не перевірив надані банком розрахунки заборгованості за кредитним договором, не надав їм належної правової оцінки в силу ст. 212 ЦПК України.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору і договору поруки та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог до поручителя.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду слід звернути увагу на обов'язкову правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року № 6-272цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.