Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_3 про стягнення суми за касаційною скаргою Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року,

У травні 2016 року Центр зайнятості Суворовського району м. Одеси звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 2 березня 2009 року ОСОБА_3 надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю згідно з пп. 1, 3, 4 ст. 22, п.1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п. 2.1. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності строком 360 календарних днів.

З 29 березня 2010 року відповідач знятий з обліку в зв'язку з невідвідуванням безробітним Центру зайнятості 30 і більше календарних днів, виплату допомоги по безробіттю припинено, персональну справу закрито.

Згідно з актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) від 10 вересня 2010 року за період перебування відповідача на обліку в якості безробітного з 23 лютого 2009 року до 23 березня 2010 року, ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа - підприємець в період з 7 квітня 2006 року до 17 березня 2009 року, внаслідок чого обманним шляхом отримав допомогу по безробіттю в розмірі 16 163 грн 59 коп.

Ураховуючи викладене, Центр зайнятості Суворовського району м. Одеси просив суд стягнути з відповідача на його користь 16 163 грн 59 коп.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року, у задоволенні позову Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси відмовлено.

У касаційній скарзі Центр зайнятості Суворовського району м. Одеси просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси, суд першої інстанції, виходив із того, що розслідування страхового випадку було проведено центром зайнятості 10 вересня 2010 року, тобто після зняття відповідача з обліку. З актом ОСОБА_3 не був ознайомлений, наказ про відшкодування грошових коштів до відома відповідача доведений не був, відсутні відомості про отримання ним наказу.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду, зазначивши також про те, що відповідно до положень ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Проте повністюпогодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 3 березня 2009 року ОСОБА_3 подав заяву про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттюю.

Наказами Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси: від 2 березня 2009 року № НТ090302 ОСОБА_3надано статус безробітного, від 2 березня 2009 року № НТ090302 відповідачу призначено допомогу по безробіттю на період з 2 березня 2009 року до 24 лютого 2010 року, від 2 березня 2009 року № НТ090302- скорочено виплату допомоги по безробіттю на період з 3 березня 2009 року до 30 травня 2009 року, від 1 червня 2009 року № НТ090601 -розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю з 31 травня 2009 року, від 25 лютого 2010 року № НТ100225 - припинено виплату допомоги по безробіттю з 25 лютого 2010 року, від 30 березня 2010 року № НТ100330 ОСОБА_3 знято з обліку з 29 березня 2010 року.

Згідно з актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) від 10 вересня 2010 року за період перебування відповідача на обліку в якості безробітного з 23 лютого 2009 року до 23 березня 2010 року, ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа - підприємець в період з 7 квітня 2006 року до 17 березня 2009 року, внаслідок чого обманним шляхом отримав допомогу по безробіттю в розмірі 16 163 грн 59 коп.

Наказом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси від 10 вересня 2010 року № НТ100910 зобов'язано ОСОБА_3повернути грошові кошти, які були виплачені як допомога по безробіттю.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" (1991 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи, зокрема, підприємців.

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Проте апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув та не врахував, що на день звернення до Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси, тобто 2 березня 2009 року, ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа - підприємець, оскільки державна реєстрація не була скасована, тому відносився до категорії зайнятого населення та не міг бути визнаний безробітним.

При цьому ОСОБА_3 особисто підписав заяву та зазначив, що не має заробітку та інших, передбачених законом доходів, не зареєстрований як фізична особа - підприємець, не повідомив співробітників центру зайнятості про обставини, які впливають на виплату допомоги по безробіттю й отримував таку допомогу.

У ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Отже, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) встановлює спеціальні правила повернення безпідставно отриманої допомоги з безробіття, при цьому застосування до таких правовідносин положень ст. 1215 ЦК України не передбачено.

Згідно з п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (z0915-00) , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Судом установлено, що Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси стало відомо про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення вже після зняття відповідача з обліку, а саме 6 вересня 2010 року.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив, чи наявна недобросовісність з боку набувача, і доводів сторін, не надав їм належної правової оцінки та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість та незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.