Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Самбірського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно виплачених коштів, за касаційною скаргою Самбірського міськрайонного центру зайнятості на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від

21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року,

У червні 2016 року Самбірський міськрайонний центр зайнятості (далі - Самбірський МРЦЗ) звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 18 липня 2005 року до нього звернулася ОСОБА_4 з метою пошуку роботи, у зв'язку з чим їй було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю.

У підписаній власноручно відповідачем заяві, вона підтвердила, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається.

Відповідно до Порядку надання працедавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 січня 2001 року № 1 (z0075-01) , та на підставі наказу від 25 серпня 2006 року № 370 Самбірським МРЦЗ прийнято рішення про працевлаштування безробітної ОСОБА_4 на посаду заступника директора шляхом надання дотації роботодавцю ПП "Самбір-стар" з 25 серпня 2006 року та у період з 25 серпня 2006 року по 24 серпня 2007 року Самбірським МРЦЗ здійснювалось відшкодування коштів у розмірі фактичних витрат на заробітну плату у розмірі 9 475 грн 10 коп.

Зазначав, що 24 квітня 2014 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі на його адресу надіслано лист, зі змісту якого вбачається, що від державного реєстратора одержано повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо припинення підприємницької діяльності.

Крім того, на адресу Самбірського МРЦЗ ОСОБА_4 надіслано лист від 22 травня 2014року про те, що з 16 лютого 2001 року вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець та не заперечує повернути отриманні нею кошти.

Також, Самбірським МРЦЗ було здійснено перевірку щодо достовірності отриманої інформації та складено акт розслідування страхового випадку від 27 травня 2014 року № 124 щодо обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) , яким підтверджено, що відповідач під час реєстрації у службі зайнятості 18 липня 2005 року та під час перебування на обліку, як безробітна, не повідомила, що зареєстрована з 16 лютого 2001 року як фізична особа-підприємець.

Посилаючись на наведене, просив стягнути з відповідача на свою користь 9 475 грн 10 коп., які відповідачем були отримані безпідставно.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Самбірський МРЦЗ просить скасуватиоскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що відповідно до п. 2 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, що діяв на момент виникнення між сторонами правовідносин, передбачено, що розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної, тоді як в документах, заповнених ОСОБА_4, містилася інформація, яка була підставою для проведення перевірки у порядку, передбаченому вказаним вище Положенням, проте позивачем не було її здійснено.

При цьому, правильно зазначено й те, що для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦПК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, оскільки у позивача була об'єктивна можливість знати про обставини порушення його прав, тому позовну давність пропущено без поважних причин.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Самбірського міськрайонного центру зайнятості відхилити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.