Про розірвання договору та стягнення заборгованості за кредитним договором - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання договору та стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його адвоката Приймак Світлани Михайлівни на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2016 року,

ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 9 січня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_4, останній отримав кредит в сумі 45 тис. дол. США строком до 2023 року, зі сплатою відсотків у розмірі 14% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору між банком та ОСОБА_5 9 січня 2008 року укладено договір поруки, згідно з яким вона зобов'язалася відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання ОСОБА_4 по кредитному договору. Однак, у порушення умов кредитного договору відповідачі взятих на себе зобов'язань належним чином не виконували, у зв'язку із чим станом на 26 лютого 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 45 093 дол. 33 центи США та пені у сумі 28 283 грн 56 коп. Посилаючись на викладене, банк просив розірвати кредитний договір та стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитом, а також судові витрати.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2016 року, позов задоволено. Розірвано кредитний договір від 9 січня 2008 року, укладений між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 Стягнуто солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитом від 9 січня 2008 року, яка склалася станом на 26 лютого 2009 року в сумі 45 093 дол. США 56 центів, пеню в розмірі 28 283 грн 56 коп. та судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та його адвокат Приймак С.М. просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник прострочив виконання зобов'язання, то банк має право вимагати на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України дострокового повернення кредитної заборгованості в розмірі з позичальника та поручителя у солідарному порядку.

Такі висновки судів є правильними з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 9 січня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 45 тис. дол. США строком до 8 січня 2023 року, з оплатою за процентною ставкою 14% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" та ОСОБА_5 укладено договір поруки від 9 січня 2008 року, згідно з яким поручитель зобов'язалася відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором від 9 січня 2008 року.

Відповідно до п.п. 3.2.1, 3.2.2 кредитного договору ОСОБА_4 зобов'язався повертати кредит та плату за його користування щомісячно, у період до 10 числа кожного місяця, згідно із графіком погашення заборгованості, перераховуючи грошові кошти у розмірі 250 дол. США.

Згідно з п. 3.4 кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них та неустойки, відповідно до умов договору, у разі порушення позичальником умов договору, у тому числі несвоєчасного або не в повному обсязі здійснення зарахування грошових коштів на погашення заборгованості по кредитних ресурсах та/або на сплату процентів та/або комісійної винагороди, відповідно до вимог п.п. 3.2, 4.3, 4.4, 4.7, 4.8 договору.

Згідно з розрахунком заборгованості по кредиту (наданого банком), ОСОБА_4 порушив умови договору, а саме: не сплачував кредит, проценти за користування кредитом, комісійну винагороду у встановлені строки, унаслідок чого станом на 26 лютого 2009 року за ним утворилась заборгованість у розмірі 45 093 дол. 33 центи США та 28 283 грн 56 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 283 дол. 24 цента США, заборгованість за простроченими відсотками у сумі 2 060 дол. 09 центів США та пені у сумі 28 283 грн 56 коп.

На претензії банку з вимогою погашення заборгованості від 11 листопада 2008 року до ОСОБА_4 та від 3 лютого 2009 року до ОСОБА_5, відповідачі не відреагували, свої обов'язки за кредитним договором та договором поруки не виконали (а.с. 157-158).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Так, заперечуючи проти позову ОСОБА_4 указував на те, що не має кредитної заборгованості, оскільки свої зобов'язання перед банком виконав у повному обсязі.

Відповідно до умов кредитного договору прострочена заборгованість за кредитом погашається в останню чергу - після сплати пені, комісій, відсотків тощо.

Судами встановлено, що всі сплачені ОСОБА_4 кошти були зараховані на погашення кредитної заборгованості, які першочергового здійснювалися на погашення відсотків.

Таким чином, дії відповідача щодо зарахування сплачених позивачем коштів у рахунок погашення кредиту відповідають умовам кредитного договору.

Кошти, які були сплачені ОСОБА_4 на виконання умов кредитного договору після ухвалення оскаржуваного рішення, на правильність висновків суду не впливають.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим у справі обставинам, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити.