198/161/15-Ц Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними, звернення стягнення на предмет іпотеки - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства "Златобанк", фермерського господарства "Зоря", третя особа - Юр'ївська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними, звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк") та фермерським господарством "Зоря" Юр'ївського району Дніпропетровської області (далі - ФГ "Зоря") було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого господарство отримало кредитні кошти у розмірі 15 млн. грн. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ним, позивачем, договір поруки. Крім того, 12 травня 2014 року банк у забезпечення виконання кредитного договору уклав із ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4

30 січня 2015 року банк списав з депозитного рахунку позивача як поручителя грошові кошти у розмірі 8 908 293 грн. 06 коп. на погашення кредитної заборгованості, у результаті чого на підставі ч. 2 ст. 556 ЦК України до нього перейшли усі права кредитора за кредитним договором від 10 квітня 2014 року, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання, зокрема права іпотекодержателя за договором від 12 травня 2014 року. Проте на підставі письмової заяви керуючого Павлоградським відділенням ПАТ "Златобанк" ОСОБА_6 від 23 лютого 2015 року державний нотаріус Юр'ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області припинив обтяження майна, переданого в іпотеку.

25 лютого 2015 року ОСОБА_4 за договором дарування подарував житловий будинок та земельну ділянку, які були предметом іпотеки, ОСОБА_5

Посилаючись на те, що керуюча Павлоградським відділенням ПАТ "Златобанк" ОСОБА_6 не мала права подавати заяву про припинення обтяження, оскільки на той момент в банку діяла тимчасова адміністрація та було призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", а також на те, що права іпотекодержателя перейшли до ОСОБА_5, а він згоди на відчуження не дава, ОСОБА_3 просив: застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо припинення реєстрації обтяження нерухомого майна, переданого в іпотеку; визнати договори дарування спірного житлового будинку та земельної ділянки недійсними; в рахунок погашення сум, сплачених замість боржника за кредитним договором, з урахуванням процентів та пені за кредитним договором на загальну суму 12 994 118 грн. 04 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів.

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що до позивача дійсно перейшли права кредитора за основним зобов'язання, зокрема за кредитним договором, а також ті, що забезпечували його виконання, проте права іпотекодержателя за договором іпотеки, яким забезпечений наведений вище кредитний договір, в силу Закону України "Про іпотеку" (898-15) до нього не перейшли, оскільки іпотека припинена. При цьому зважаючи на те, що договір дарування вчинений після припинення іпотеки, то відсутні підстави для визнання його недійсним.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 10 квітня 2014 року між ПАТ "Златобанк" та ФГ "Зоря" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого господарство отримало кредитні кошти у розмірі 15 млн. грн.

На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 договір поруки.

Крім того, 12 травня 2014 року банк для забезпечення виконання за кредитним договором уклав із ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1.

30 січня 2015 року банк списав з рахунку ОСОБА_3 як поручителя грошові кошти у розмірі 8 908 293 грн. 06 коп. на погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

У п. 5.3 договору поруки сторони погодили, що поручитель, в разі виконання ним боргових зобов'язань, стає кредитором боржника відносно виконаної ним частини боргових зобов'язань.

Перехід прав кредитора до третьої особи в результаті виконання нею зобов'язання боржника на користь кредитора в рамках існуючих зобов'язальних правовідносин називається суброгацією. Вона веде не до припинення зобов'язання, а лише до заміни кредитора в існуючому зобов'язанні. Саме до таких випадків закон відносить положення ст. 556 ЦК України, якою передбачено передання поручителю прав кредитора, що означає заміну останнього і відповідно не веде до припинення основного зобов'язання.

Ураховуючи те, що кредитна заборгованість у розмірі 8 908 293 грн. 06 коп. погашена за рахунок грошових коштів поручителя ОСОБА_8, до останнього перейшло право кредитора за кредитним договором від 10 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ФГ "Зоря". Цей юридичний факт судом підтверджено й не оспорюється.

Пунктом 5.3 договору іпотеки встановлено, що в разі будь-яких змін в правовому статусі, правонаступництва, спадкування, набуття (передачі) прав: цей договір та створена за ним іпотека залишатиметься обов'язковою та чинною для іпотекодавця, його правонаступників/спадкоємців, набувачів і цесіонаріїв, незалежно від того, чи внесені до нього відповідні зміни, що стосуються заміни сторони, чи ні; іпотекодавець та його правонаступник/спадкоємець зобов'язується здійснити настільки швидко, наскільки це практично можливо всі необхідні дії, для того щоб це договір залишався дійсним та чинним для відповідних сторін, включаючи, але не обмежуючись, внесенням змін до цього договору, які будуть вимагатись іпотекодержателем, реєстрацію змін обтяження у відповідних реєстрах, переоформлення прав власності на предмет іпотеки тощо.

Суди першої та апеляційної інстанцій, порушуючи наведені вище норми права, умови договорів та вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, не дали належної правової оцінки умовам договору іпотеки у взаємозв'язку з положенням ч. 2 ст. 556 ЦК України та не перевірили, чи є іпотека чинною для іпотекодавця у разі зміни іпотекодержателя, що відбулась у результаті переходу прав кредитора за основним договором, забезпеченим іпотекою, від банку до поручителя.

Крім того, суди у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дали належної правової оцінки листу ПАТ "Златобанк" про те, що з рахунка ОСОБА_3 списані грошові кошти у розмірі 8 549 900 грн. на погашення кредитної заборгованості, проте станом на 09 лютого 2015 року за ФГ "Зоря" обліковується заборгованість за пенею у розмірі 16 915 грн. 36 коп. (а.с. 42) та не перевірили тверджень позивача про те, що повністю кредитна заборгованість погашена лише 12 травня 2015 року.

При цьому на підставі письмової заяви керуючої Павлоградським відділенням ПАТ "Златобанк" ОСОБА_6 від 23 лютого 2015 року, тобто до погашення кредиту, державний нотаріус Юр'ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області припинив обтяження майна, переданого в іпотеку.

Суди встановили, що ОСОБА_3 став новим кредитором, до нього перейшли зобов'язання за кредитним договором і тим, що його забезпечують.

Отже, суди не дали оцінки тому, що іпотека була припинена раніше погашення кредитної заборгованості навіть перед банком, а також тому, що банк, не передавши позивачеві документи, що підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором, уклав із ФГ "Зоря" правочин щодо розірвання цього кредитного договору у зв'язку з погашенням кредитної заборгованості.

Крім того, суди не врахували та не перевірили тверджень позивача про те, що у результаті незаконних дій керуючої Павлоградським відділенням ПАТ "Златобанк" ОСОБА_6, яка подала до нотаріальної контори заяву про припинення обтяження за іпотекою, ОСОБА_3 позбавлений права зареєструвати за собою право іпотекодержателя та задовольнити свої права кредитора за рахунок предмета іпотеки, чим порушуються його права, передбачені нормами ЦК України (435-15) і Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.