Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Березанського міського суду Київської області

від 30 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області

від 3 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем перебувала у шлюбі від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею. Згідно з рішенням суду від 14 липня 2008 року відповідач є платником аліментів у розмірі ј частини всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 2 липня 2008 року до повноліття дитини, однак відповідач сплачує аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі.

Ураховуючи наведене, позивач просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 1 вересня 2011року по 1 березня 2012 року у розмірі 55 318,92 грн.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 30 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів на малолітню дочку ОСОБА_7 за період з 1 вересня 2011 року по 1 березня 2012 року у розмірі 17 182,42 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів на малолітню дочку ОСОБА_7 за період з 1 вересня 2011 року по 1 березня 2012 року у розмірі 1 149,48 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки зобов'язання носить періодичний характер і повинне виконуватись щомісяця, обчислення пені слід здійснювати виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо, підсумувавши розмір нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що рішенням Березанського міського суду Київської області від 14 липня 2008 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх виді його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 2 липня 2008 року до повноліття дитини.

З 1 вересня 2011 року по 1 березня 2012 року відповідачем аліменти не сплачувались, що призвело до утворення заборгованості.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 надала розрахунок пені за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 1 вересня 2011 року по 1 березня 2012 року з рахуванням уточнення у розмірі 55 318,92 грн.

Визначаючи розмір пені, який підлягає стягненню, апеляційний суд посилався на те, що згідно довідки - розрахунку від 16 жовтня 2015 року, виданої відділом ДВС Березанського Міського управління юстиції Головного управління юстиції у Київській області, розмір заборгованості

ОСОБА_4 по аліментах за період з 1 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року складає 594 грн за кожен місяць, а за період з 1 січня 2012 року по 1 лютого 2012 року - 708,50 грн за кожен місяць.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).

Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов'язання окремо.

Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).

Встановивши, що зобов'язання по сплаті аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватись щомісяця, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що при обчислення пені слід виходити з одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчислити її в межах одного місця.

Висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою в постановах від 16 березня 2016 року (справі № 6-2589цс15), від 2 листопада 2016 року (справа № 6-1554цс16), яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Посилання в касаційній в скарзі на те, що апеляційним судом не враховано правову позицію, висловлену в постановах Верховного Суду України № 6-81цс13 від 11вересня 2013 року, № 6-149цс14 від 1 жовтня 2014 року не ґрунтується на законі.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки під час розгляду справи судом вірно застосованої норми матеріального права, а наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.