757/14247/13-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 18 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_3, останній отримав кредит в межах максимального ліміту заборгованості в розмірі 624 000 євро на умовах, визначених договором, кінцевим терміном погашення до 17 жовтня 2022 року (включно). Виконання умов кредитного договору забезпечено іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року, укладеним між цими сторонами, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м з надвірними спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовані по АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування від 29 квітня 2003 року. Позичальник не виконує умови кредитного договору щодо повернення кредиту, що призвело до утворення заборгованості, яка становить 1 027 651,78 євро, що еквівалентно 10 715 190,48 грн та добровільно сплачена не була.

Ураховуючи наведене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що складається з: житлового будинку, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м, сараю-гаражу, що позначений на плані літ. "Б", сараю, що позначений на плані літ. "В", вбиральні, що позначені на плані літ. "Г", вбиральні, що позначені на плані літ. "Д", споруджень,

що позначені на плані № 1-5 та земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовані по АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року у розмірі 9 617 000 грн.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року, позов задоволено.

У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року у розмірі 9 617 000 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що складається з: житлового будинку, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м, сараю-гаражу, що позначений на плані літ. "Б", сараю, що позначений на плані літ. "В", вбиральні, що позначені на плані літ. "Г", вбиральні, що позначені на плані літ. "Д", споруджень, що позначені на плані № 1-5 та земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовані по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник не виконував грошових зобов'язань за кредитним договором, що порушило права кредитора, тому порушене право підлягає захисту у спосіб, визначений в договорі іпотеки.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що 18 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останній отримав грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредит надано окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 624 000 євро, зі сплатою 11,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 17 жовтня 2022 року (включно). З урахуванням укладених додаткових угод, умовами договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 13,5 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 631 568,27 євро з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості та з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 17 жовтня 2027 року (включно), на умовах визначених цим договором.

У п 4.5 кредитного договору сторони погодили, що у разі невиконання, неналежного виконання позичальником обов'язків, визначених п. п. 3.3.6, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Виконання умов кредитного договору забезпечено іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року, укладеним між цими сторонами, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м з надвірними спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовані по АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування від 29 квітня 2003 року.

Пунктом 4.5 ст. 4 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перелічених в даному положенні договору способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.5.3 іпотечного договору).

Згідно Звіту про незалежну оцінку квартири від 25 грудня 2012 року вартість предмета іпотеки житлового будинку з надвірними спорудами (будинковолодіння), розташованого по АДРЕСА_1 у м. Києві складає 57 000 грн без ПДВ, вартість земельної ділянки, складає 9 560 000 грн без ПДВ.

Пред'являючи позов, ПАТ "Укрсоцбанк"посилалось на те, що неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка станом на 22 квітня 2013 року склала 1 027 651,78 євро, що еквівалентно 10 715 190,48 грн.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. 1 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" (898-15) ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 Закону України "Про іпотеку" (898-15) , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, з аналізу положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду про продаж майна з публічних торгів або надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки від власного імені та два позасудових способи захисту - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю, зокрема, права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

У справі, яка переглядається встановлено, що позичальник не виконував умов кредитного договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яку останній не погасив, а положеннями іпотечного договору передбачене право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність на підставі цього договору та рішення іпотекодержателя (підпункт 4.5.3 договору), тобто позикодавець має право на визнання права власності на предмет іпотеки.

У позасудовому порядку банк звернувся до позичальника (іпотекодавця) з приводу визнання за ним права власності на іпотечне майно, направивши 5 квітня 2013 року відповідну вимогу на адресу відповідача ( а. с. 38-40).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що дана вимогам відповідачем виконана.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не звернув уваги на те, що цей спосіб захисту прав іпотекодержателя є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні ст. 16 ЦК України, ні Законом України "Про іпотеку" (898-15) , ні договором, укладеним між сторонами.

Однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд, дійшовши вірного висновку про порушення прав кредитора, захистив його порушені права у спосіб, визначений умовами договору іпотеки.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд України при розгляді 9 серпня 2017 року справи № 6-2213цс16, що в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Доводи касаційної скарги про порушення прав малолітніх дітей аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суду апеляційної інстанції дав оцінку у порядку ст. 303 ЦПК України та навів відповідні мотиви.

Зокрема, апеляційним судом установлено, що на час укладання кредитного договору та договору іпотеки, діти відповідача не були зареєстровані у спірному будинку, а з матеріалів справи вбачається, що після реєстрації банком права власності на спірне іпотечне майно між банком та ОСОБА_4 (матір'ю відповідача ) 30 квітня 2014 року було укладено договір оренди, відповідно до якого останній передано в строкове оплатне володіння та користування наведений вище будинок з надвірними спорудами на строк до 31 грудня 2014 року, в зв'язку з чим діти відповідача мають право проживання у спірному будинку.

Посилання в касаційній скарзі на неправильне визначення судом розміру штрафних санкцій були предметом перевірки апеляційним судом та на правильність вирішення спору не впливають.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.